За кожною фразою “він пішов до школи” чи “вона заговорила” стоять сотні маленьких перемог, які сторонні люди часто навіть не помічають. Вміння почекати своєї черги, самостійно вдягнутися, дати мамі руку на вулиці, спокійно поїхати в нове місце, сказати перше усвідомлене слово. За кожним із цих результатів стоять щоденна праця дітей, підтримка родин і професійність команди, яка ні на мить не припиняла працювати в умовах війни.
Про великі й маленькі перемоги вихованців, навички, які часто залишаються непоміченими, уроки від особливих дітей та літній розвиток без примусу говоримо з директоркою садочка для дітей з особливостями розвитку “Дитина з майбутнім” Наталею Стручек.
Навчальний рік добіг кінця. Які головні досягнення дітей, команди та закладу ви б відзначили насамперед? Які виклики продовжує ставити війна?
Насамперед дуже пишаємося нашими випускниками. Цього року семеро дітей завершили навчання в садочку й вступають до різних шкіл. Усі вони успішно вступили, пройшли співбесіди та отримали хороші характеристики. І це справді велике досягнення, адже серед них є й немовленнєві діти. Попри це, вони добре соціалізовані, адекватно поводяться, повністю володіють навичками самообслуговування. Ми спокійно відпускаємо їх у новий етап життя і точно можемо сказати: ми ними пишаємося.
Крім того, ще двоє наших вихованців переходять до звичайних дитячих садочків. Це малюки, які були з нами лише близько пів року, але за цей час досягли чудових результатів. Один із них уже досить впевнено почав розмовляти, хоча потрапив до нас немовленнєвим. Ми щиро радіємо їхнім успіхам, тримаємо за них кулачки й упевнені, що далі все складатиметься добре.
Загалом, якщо згадати, яким непростим був цей навчальний рік, то вже сам факт того, що ми безперервно працювали, є великим досягненням. Ми не зупинилися жодного дня. Попри всі труднощі, повітряні тривоги та безсонні ночі під час бомбардувань заклад стабільно працював, розвивався, набував нового досвіду. До нас приїжджали цікаві гості, ділилися знаннями, а багато хто був щиро вражений тим, як організована наша робота. Нам не раз казали, що навіть не очікували побачити в Україні настільки потужний спеціалізований заклад. І для нас дуже важливо демонструвати не лише власний результат, а й показувати, що такі сучасні практики існують у нашій країні та в нашому місті.
Звичайно, окремою темою цього року став перехід дітей до школи. Через війну батькам сьогодні значно складніше обирати навчальний заклад. Школи працюють у різних форматах, постійно змінюються умови навчання, тому знайти справді якісне місце стало набагато важче. І мені здається, що саме цього року цей вибір був для багатьох родин навіть складнішим, ніж раніше.
Діти часто “вчать” дорослих важливих речей. Чого навчають вас ваші особливі вихованці?
Передусім вони не дають дорослим розслабитися. Вони вчать нас бути винахідливими. Кожна нова дитина, навіть та, з якою працюєш уже давно, здатна несподівано здивувати. Здається, що ти вже добре її знаєш, а вона раптом поводиться зовсім інакше або вигадує щось таке, чого ти зовсім не очікував.
Саме тому ніколи не можна думати, що ти вже все знаєш і твого досвіду достатньо. Наші діти щоразу доводять протилежне. Вони ніби говорять: “Ні, шукайте нові рішення, думайте, пробуйте, вигадуйте ще”. І це змушує постійно професійно зростати.
З роками досвід, звичайно, допомагає уважніше спостерігати за дитиною, краще її розуміти. Але водночас саме діти вчать тебе, як потрібно поводитися. Якщо десять років тому ми реагували на певну поведінку одним чином, то сьогодні вже зовсім по-іншому. Ми більше розуміємо причини, бачимо нюанси, шукаємо інші підходи. Особливо це стосується немовленнєвих дітей. Вони не можуть пояснити словами, що відчувають, але своєю поведінкою, вчинками, реакціями постійно відкривають нам щось нове. І що довше працюєш, то більше усвідомлюєш: ще дуже багато потрібно вчитися.
Вони просто не дозволяють працювати “по накатанній”. Кожна група дітей має свій характер, свій темперамент, свою динаміку. І кожного разу потрібно підбирати інший інструментарій не лише під окрему дитину, а й під усю групу. Адже втримувати увагу дітей з аутизмом набагато складніше, ніж увагу нормотипових дітей.
Саме групова робота є однією з особливостей нашого садочка. Ми приділяємо їй величезну увагу. Наші діти вміють працювати разом, чекати своєї черги, виконувати спільні завдання, взаємодіяти з іншими. І водночас вони постійно підказують нам нові шляхи, як зробити навчання ще цікавішим і ефективнішим.
Чесно кажучи, іноді здається, що вже ніщо не здивує. Але потім у групі з’являються двоє-троє дітей, які створюють абсолютно нову динаміку, і ти знову думаєш: “Невже мене ще можна здивувати?” Виявляється, можна. І саме тому я завжди кажу: наші діти — це вчителі з великої літери.
На які маленькі перемоги дитини ви радили б звертати увагу і відзначати? Можливо, непомітні для сторонніх, але важливі з вашої перспективи
Я завжди закликаю батьків помічати будь-які позитивні зміни. Дуже часто перші результати з’являються саме у побутовій сфері. Дитина починає самостійно вдягатися, роздягатися, користуватися туалетом, їсти, стає більш самостійною. Але саме ці досягнення батьки нерідко недооцінюють.
На нашу думку, саме побут є фундаментом подальшого розвитку. Без нього якісний розвиток практично неможливий. До нас часто приходять діти, які вже рік чи два відвідували різні центри, але при цьому залишаються абсолютно несамостійними в побуті й, відповідно, у соціальному житті.
Найцікавіше, що коли ці навички з’являються, багато батьків сприймають це як щось само собою зрозуміле. Насправді ж за кожною такою зміною стоїть величезна корекційна робота. Особливо складно буває сформувати туалетні навички у дітей із сенсорними порушеннями. Це велика перемога, але, на жаль, її часто недооцінюють. А якщо родина, наприклад, під час відпочинку чи канікул перестає дотримуватися рекомендацій, частину цих навичок доводиться відновлювати практично з нуля.
Коли побут стає впорядкованим, дитина зазвичай стає спокійнішою, врівноваженішою, краще сприймає навчання. Побут формує структуру життя, а це надзвичайно важливо.
Не менш значущими є зміни у поведінці. Якщо раніше дитину доводилося постійно ловити, а вже через кілька місяців вона спокійно йде поруч із мамою чи татом, тримає за руку, чує звернення, не тікає, може зачекати, це теж величезний результат. На жаль, батьки часто його не помічають, хоча за цим стоїть колосальна праця ерготерапевтів, вихователів і всієї команди.
Але, звичайно, найбільше батьки чекають появи мовлення. Для більшості це найболючіша тема. Багато хто щиро вірить, що варто дитині заговорити, і всі проблеми одразу зникнуть. Але так не буває.
У наших дітей мовлення не виникає раптово. Воно формується поступово як результат розвитку багатьох інших навичок. Побут, контроль поведінки, розуміння зверненого мовлення, накопичення пасивного словника, правильне дихання, розвиток великої та дрібної моторики, робота артикуляційного апарату, пальчикові вправи, нейровправи, сенсорний розвиток – усе це є підготовкою мозку до мовлення.
Якщо немає якісного розуміння зверненого мовлення, дитина може повторювати слова або ехолалії, але це ще не означає справжню комунікацію. Вона може назвати предмет або повторити почуте, але не відповісти на запитання, тому що ще не сформувалося розуміння. Крім того, різні порушення розвитку мають різні сценарії формування мовлення. Наприклад, у дітей з алалією цей процес відбувається по-іншому. Тому дуже важливо, щоб батьки добре розуміли особливості діагнозу своєї дитини й не чекали універсального результату. Мені завжди трохи усміхає сама фраза “коли запуститься мовлення”. Наче ми запускаємо ракету. Через це багато батьків постійно змінюють логопедів і центри, сподіваючись знайти чарівника, який усе вирішить. Але розвиток мовлення підпорядковується своїм закономірностям. Саме тому завдання фахівців не лише працювати з дитиною, а й постійно пояснювати батькам послідовність розвитку кожної навички та важливість тих результатів, які часто залишаються непоміченими.
Попри те, що навчальний рік завершився, розвиток дітей триває і влітку. Що б ви порадили батькам: на чому варто зосередитися під час канікул, щоб зберегти та примножити навички, яких дитина досягла протягом року?
Насправді канікули бувають лише у садочку чи центрі. У батьків дітей з особливостями розвитку канікул не буває. Водночас я не прихильниця того, щоб удома відтворювати заняття за партою чи повністю копіювати режим навчального закладу. Головне завдання батьків улітку – інше. Це контроль поведінки, режиму дня і, найважливіше, накопичення нового життєвого досвіду.
Не потрібно ховати дитину від світу. Навпаки, треба давати їй якомога більше нових вражень. Так, це може бути непросто. Нові місця, нові люди, нова їжа, транспорт, сенсорні відчуття часто викликають протест, тривогу чи істерики. Але якщо дитина не отримуватиме такого досвіду, вона ніколи не навчиться його проживати. Ми неодноразово бачили це на прикладі наших родин. Перші подорожі, наприклад, бувають дуже важкими: дитина не може спати, їсти, користуватися туалетом, важко переносить дорогу. Але вже наступного року батьки розповідають, що різниця просто колосальна. Адже у дитини вже є попередній досвід – вона розуміє, що відбувається, тому значно легше адаптується.
Дуже важливо, щоб батьки проводили час разом із дитиною. Якщо дитина дві години просто пересипає пісок на пляжі, це ще не розвиток. Дорослий має бути поруч: пропонувати гру, будувати, порівнювати мокрий і сухий пісок, залучати інших дітей, разом бігати, стрибати через хвилі. Навіть якщо дитина не дуже цього хоче, саме так формується комунікація.
Не менш важливо залучати дітей до побуту. Разом застелити ліжко, піти на ринок, купити продукти, донести покупки, розкласти речі, допомогти вдома. Саме так дитина поступово вчиться відповідальності.
На жаль, коли я запитую батьків про домашні обов’язки дитини, дуже рідко чую конкретні відповіді. Найчастіше дорослі повністю обслуговують дітей. Вони звикають до цього настільки, що навіть не помічають, як це починає шкодити розвитку. Часто можна почути: “Вона цього не робитиме”. Але звідки дитина навчиться, якщо її ніколи не залучали? Жодна навичка сама по собі не з’являється. Її потрібно формувати.
Тому я завжди закликаю батьків використовувати літо для спільного життя з дитиною. Більше спілкуватися, гратися, демонструвати емоції, робити масаж, шукати нові способи взаємодії, відкривати для себе, що саме цікаво дитині. Адже якщо цього не робити сьогодні, завтра дитина сама цього теж не прагнутиме.
