У вівторок і четвер вони точно знають, куди мають їхати: спочатку може бути дзюдо, потім дорога через Київ, транспорт, дорогою можна купити щось перекусити, а далі всі збираються за великим столом, на якому поступово з’являються папір, фарби, фломастери, олівці та пастель. Кожен обирає своє, бо хтось одразу тягнеться до улюблених фломастерів, хтось хоче працювати фарбами, а комусь потрібні тільки мілки і жодні інші пропозиції його не переконають.
З боку це виглядає як цілком звичайний день із заняттями, яких тисячі щодня відбуваються в школах, гуртках, студіях та університетах. Але для підлітків і молодих людей із розвитковими, інтелектуальними та поведінковими порушеннями, якими опікується ГО «Всесвіт у Тобі», саме такої звичайності часто найбільше і бракує.
Організація офіційно працює з 2020 року, хоча сама батьківська спільнота почала формуватися значно раніше, близько десяти років тому. Сьогодні навколо неї об’єднані близько 70 родин із Києва та Київської області, а серед учасників багато підлітків і вже дорослих молодих людей, частина з яких не відвідує школу, не може самостійно пересуватися містом, має значні труднощі з мовленням, комунікацією чи поведінкою.
З віком можливостей для таких людей стає не більше, а часто навпаки: закінчується школа, стає менше доступних занять, поступово зникає звичне коло спілкування, а знайти місце, де молоду людину з важкими порушеннями просто приймуть і дозволять їй бути частиною спільноти, виявляється непросто. Саме тому батьки свого часу почали самі створювати середовище, в якому їхні діти могли б не залишатися вдома, а зустрічатися, займатися спортом і творчістю, їздити містом, дружити та поступово ставати самостійнішими настільки, наскільки це можливо для кожного.
«Ми все це створювали заради наших дітей, щоб вони мали можливість спілкуватися, соціально розвиватися і головне, не сидіти вдома. Тому в нас практично щодня щось відбувається: спорт, творчість, театральні заняття, якісь розважальні речі. Влітку їздимо на Дніпро, займаємося на воді, плаваємо на сапах. Для багатьох наших хлопців це і є їхнє активне життя», – розповідає Марія Овдієнко, голова ГО «Всесвіт у Тобі».
Творчі заняття стали невід’ємною частиною цього життя, причому вони не починалися як короткий окремий проєкт, який має дату старту та завершення. Тут малюють регулярно вже багато років, і ця традиція не перервалася навіть після початку повномасштабної війни, коли організовувати будь-яку постійну діяльність у Києві стало значно складніше.
Заняття проводить Вікторія, яка щоразу шукає нову тему, показує роботи художників, розповідає про авторів і пропонує приклади, від яких можна відштовхнутися. Але далі кожен робить із побаченим щось своє, тому що тут не потрібно намалювати «правильно» чи точно повторити зразок: один учасник вибере олівці, другий фарби, третій фломастери, а навіть можливість самостійно вирішити, чим сьогодні працювати, стає маленьким, але важливим проявом вибору.
«Коли ми тільки починали, матеріалів було небагато і діти вибирали з того мінімуму, який ми могли запропонувати. А зараз людина вже знає, чим саме хоче працювати. Ти можеш запропонувати пастель, а тобі скажуть: ні, я хочу фломастери. І це теж важливо, бо це її вибір, її робота, її спосіб висловитися», – говорить Марія.
Саме тому арттерапія тут значно ширша і важливіша. Для людини, якій складно або неможливо говорити про свій стан і часом навіть пояснити, що саме зараз відбувається всередині, творчість стає ще одним доступним способом висловитися без слів. Для когось це можливість зосередитися і довше залишатися в діяльності, для когось тренування моторики, послідовності дій та самостійного вибору, а для когось просто простір, у якому не потрібно бути швидшим, комунікабельнішим чи зручнішим, щоб робити щось разом з іншими.
Після заняття кожну роботу обов’язково фотографують, потім із цих фотографій створюють спільні колажі, учасники показують малюнки одне одному, діляться ними у своєму чаті та чекають, коли з’являться нові фото. Таким чином картина не зникає разом із завершенням заняття, а стає чимось власним, що можна показати іншим і чим можна пишатися, а деякі роботи виходять далеко за межі цієї кімнати: їх уже виставляли, використовували для створення календарів, розміщували у просторі КПІ.
І все ж із початком повномасштабної війни у творчих занять з’явилася ще одна функція, значення якої навряд чи можна було передбачити тоді, коли ця традиція тільки народжувалася.
Повітряна тривога може початися дорогою на заняття, плани можуть змінитися за кілька хвилин, може зникнути світло, а приміщення, в якому ще вчора можна було спокійно збиратися, сьогодні раптом стає недоступним. Для людей, яким особливо потрібні передбачуваність, знайомий порядок і зрозуміла послідовність подій, така реальність стає додатковим щоденним випробуванням.
«Зараз від непередбачуваності страждають усі. Ти буквально можеш почати фразу і не знати, чи зможеш її закінчити. А для наших дітей стабільність особливо важлива. Вони мають розуміти, що завтра йдуть на заняття, що там будуть знайомі люди і певна послідовність. Якщо заняття доводиться скасувати через тривоги, вони просто виносять мені телефон: пишуть один за одним, питають, як же так, чому сьогодні все змінилося», – розповідає Марія.
У кожної такої зустрічі є свій ритм: учасники приходять, розкладають матеріали, вмикається музика, всі поступово включаються у роботу, а після завершення обов’язково фотографують свої картини. Потім одна активність плавно переходить в іншу, хтось читає вірші, хтось співає, хтось слухає та аплодує іншим, і ця знайома послідовність повертає хоча б невелику частину передбачуваності у світ, де її стало катастрофічно мало.
А сам творчий процес на певний час допомагає переключитися з того, що відбувається навколо, на те, що відбувається тут і зараз, на папері перед тобою. Марія зазначає:
«Коли вони починають малювати, то дуже сильно занурюються в процес, і ти бачиш, що людина вже вся там, у своїй роботі. Потім ми переходимо до музики, до інших занять. Є хлопці, які раніше взагалі не співали, а зараз виходять уперед. Через музику, через малювання вони можуть виплеснути напруження, яке накопичилося, а потім виходять зовсім іншими, наповненими, задоволеними. Вони разом, аплодують одне одному, підтримують одне одного».
Саме тому Марія говорить про ці зустрічі не лише як про арттерапію, адже терапевтичним тут стає не тільки момент, коли пензель торкається паперу. Щоб потрапити на заняття, потрібно зібратися, вийти з дому, доїхати транспортом, іноді дорогою зайти до магазину і купити перекус, а вже на місці вибрати матеріали, зайняти своє місце, почекати інших, виконати завдання, подивитися на чужі роботи, показати свою і підтримати когось оплесками.
Для більшості людей це звичайні складові дня, про які навіть не доводиться замислюватися, тому що вони природно з’являються у школі, університеті, на роботі, під час зустрічей із друзями. Для багатьох учасників «Всесвіту у Тобі» саме з таких маленьких дій і складається соціалізація, якої в іншому випадку в їхньому житті могло б просто не бути.
«Він тут серед своїх»
Результат цієї роботи складно виміряти кількістю намальованих картин чи проведених занять, зате його можна побачити у тому, як протягом місяців і років змінюється життя конкретної людини.
Марія згадує одного з підопічних, який після початку повномасштабної війни виїхав із Києва, а пережитий стрес і різка зміна звичного середовища дуже сильно позначилися на його стані. Після повернення він знову почав регулярно приходити до своєї компанії, і поступово знайоме середовище та люди навколо знову стали частиною його життя.
«Раніше в нього були дуже сильні зриви, під час яких він фактично не контролював себе, і нам було надзвичайно складно йому допомогти. Зараз ми набагато краще знаємо одне одного, бачимо, коли починає наростати напруження, і можемо значно швидше його підтримати. Для нього всі ці заняття стали дуже важливими, – підкреслює Марія. – Є й інший хлопець, якому складно спілкуватися так, як це робить більшість людей, але тут ця різниця не заважає йому бути частиною компанії та мати друзів. Він не може спілкуватися так, як інші хлопці, але це його друзі. Реально його друзі. Він тут серед своїх і саме так себе відчуває».
І в цій компанії взагалі немає двох однакових людей: хтось багато говорить і може сам їздити містом, комусь потрібен постійний супровід, хтось легко включається у спільну діяльність, а іншому потрібно значно більше часу та допомоги. Проте всі вони приходять в одне місце, сідають за один стіл і залишаються частиною однієї компанії, незалежно від того, скільки саме кожен із них може зробити самостійно.
За цією звичайністю, яку так легко не помітити, стоїть величезна кількість зовсім не творчих турбот, адже у ГО «Всесвіт у Тобі» не має власного постійного приміщення та стабільного фінансування. Доводиться домовлятися про простір, переїжджати з одного місця в інше, переносити матеріали, шукати можливості оплатити роботу фахівців і паралельно знаходити гроші на найпростіші речі, без яких жодне заняття просто не відбудеться.
Значну частину цієї роботи роками беруть на себе самі батьки, багато з яких цілодобово доглядають за своїми дітьми і через це не мають можливості повноцінно працювати. Тому велика розмова про розвиток, соціалізацію, емоційну підтримку та арттерапію зрештою часто впирається у дуже прості й матеріальні речі: щоб малювати, потрібні фарби, олівці, фломастери і, звичайно, папір.
Група може налічувати від 12 до 20 учасників, заняття проходять кілька разів на тиждень, тому матеріали витрачаються постійно. Саме таким конкретним внеском у спільну роботу стала допомога МГО «Дитина з майбутнім», яка надала матеріали для творчих занять учасників «Всесвіту у Тобі» в рамках проєкту “Відчувати світ по-своєму” за підтримки barefoot-бренду NUGAIA.
«Ми намагаємося купувати хороші матеріали не тому, що нам потрібне щось дороге заради самого дорогого. Просто якщо людина створює роботу, вона має відчувати, що це справжня робота, а не щось, що можна зробити абияк тільки тому, що в неї інвалідність. Наші хлопці теж це розуміють. Це їхні картини, їм подобається фотографувати їх, показувати, бачити потім у колажах. Наші роботи вже виставляли, з них робили календарі, і коли бачиш їх на стіні, розумієш, чому має значення навіть хороший папір» – розповідає Марія.
ГО «Всесвіт у Тобі» дякує МГО «Дитина з майбутнім» за цю допомогу, яка стала однією частиною великого пазла, що його щодня складають батьки, фахівці, волонтери, партнери та просто небайдужі люди.
Можливо, тому найважливішим результатом усієї цієї роботи є навіть не те, що учасники навчилися краще малювати, співати чи виконувати певні завдання, а те, що в їхньому житті з’явилося місце, куди можна повернутися, люди, які чекатимуть, друзі, яких вони побачать, і знайома послідовність подій, яку не потрібно щоразу вивчати заново.
«Мені хотілося б сказати, що це просто частина звичайного суспільства, але поки що це швидше острів, який навколо цих людей створюють інші люди. Бо в багатьох наших хлопців та дівчат немає школи, університету, роботи, того звичайного життя, де людина автоматично зустрічається з іншими. Тому ми створюємо хоча б це: можливість вийти з дому, кудись поїхати, спілкуватися, щось робити, мати друзів. Вони дуже різні, хтось може багато, хтось майже нічого не може робити самостійно, але вони все одно друзі. І це, напевно, найважливіша історія нашої організації. Бо тут арттерапія давно стала не лише творчим заняттям, а частиною справжнього життя, в якому є свої плани і справи, свої картини й маленькі перемоги, свої друзі та, найголовніше, завтра, на яке чекають”.
