5 лютого 2026 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 129, згідно з якою вводиться ряд змін до Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти. Це основоположний документ, яким керуються всі навчальні заклади для забезпечення реалізації прав українських дітей з ООП на освіту. Попри існування безлічі невирішених проблем в інклюзивному секторі, багато в чому “підсвічених” повномасштабною війною, ця ініціатива є важливим державним кроком, завдяки якому навчальний процес має стати якіснішим та зрозумілішим всім учасникам процесу – дітям, батькам та школам. Про які саме зміни йдеться та як вони вплинуть на навчання дітей з ООП допомогла розібратися Євгенія Панічевська, директорка з комунікацій МГО “Дитина з майбутнім”, директорка БФ “Асоціація батьків дітей з аутизмом” та ГО “НТІ” Інститут соціальної політики”, викладачка в КПІ ім. І.Сікорського.
Передусім новий порядок поширюється на всі заклади загальної середньої освіти незалежно від форми власності. Тобто, тепер інклюзивне навчання обов’язкове не лише для державних і комунальних шкіл, а й для приватних, якщо вони мають ліцензію. За словами пані Євгенії, зміни до Порядку позитивно вплинуть на навчання у школах, роблячи його чітко визначеним, врегульованим і, відповідно, зрозумілим для всіх зацікавлених сторін:
Школа більше не може відмовитися приймати дитину з особливими освітніми потребами або перекладати всю відповідальність на батьків, як це було раніше. Тепер інклюзивний клас обов’язково створюється навіть за наявності однієї заяви, якщо дитина потребує другого-п’ятого рівня підтримки, про що йдеться у п.5. Якщо школа вже не має можливості прийняти дитину в існуючий або відкрити новий інклюзивний клас (наприклад, через наявність граничної кількості учнів з різними рівнями підтримки в класах), орган управління освітою повинен запропонувати батькам перелік найближчих доступних шкіл і сприяти зарахуванню дитини, щоб батьки не змушені були самостійно шукати школу. Мені імпонує цей підхід, адже він набагато полегшує життя родинам у пошуках шкіл, адже раніше їм потрібно було оббивати пороги кожного закладу і буквально вмовляти адміністрацію прийняти їхню дитину.
У порівнянні з попередньою редакцією новий Порядок покладає більшу відповідальність саме на освітні заклади та команду психолого-педагогічного супроводу. Зокрема, раніше багато рішень приймалися тільки на підставі висновку ІРЦ (інклюзивно-ресурсного центру), тепер частину серйозних рішень може приймати сама школа з урахуванням індивідуальних потреб конкретної дитини та оцінюючи процес максимально обʼєктивно через свою безпосередню залученість. Команда супроводу формується керівником закладу освіти зі штатних працівників і працює разом з батьками та директором школи. Представник інклюзивно-ресурсного центру більше не є обов’язковим членом команди, й індивідуальні плани більше не затверджуватимуться на педагогічній раді. Це допомагає школі та родині більш тісно співпрацювати саме з педколективом закладу освіти.
У документі змінилася термінологія. Замість формулювань про “змішану” або “дистанційно-очну форму навчання” тепер використовується поняття “навчання з використанням технологій дистанційного навчання”. Це свідчить про те, що освітяни після апробації цифрових можливостей навчання під час Covid-19 та років війни вже добре і більш поглиблено розуміють і використовують різні формати навчальної взаємодії з учнями.
Також у змінах до Порядку частіше використовується поняття “освітнього процесу” замість “навчання”, що підкреслює більш комплексний підхід, який включає в себе широкий спектр навчальних інструментів, модифікацій, допоміжного, розʼяснювального матеріалу для учнів, взаємодію з батьками, комунікацію між членами команди супроводу тощо. Тобто, це не тільки процес, направлений на засвоєння навичок, знань та умінь (тобто, не тільки навчання як таке), а й на виховання, розвиток, формування цінностей, соціальних компетенцій, і може охоплювати ще й позашкільну освіту. Зміна термінології, на перший погляд, здається малозначним кроком, але на практиці дуже розширює можливості для якісного навчання дітей з ООП та залученість (і відповідальність) школи. Також замість слова “заняття” дедалі частіше використовується поняття “освітні послуги”, наприклад, корекційно-розвиткові послуги (з цієї ж причини).
Із тексту прибрали терміни “розумне пристосування”, “адаптація” і “модифікація” як загальні принципи доступності, хоча самі поняття адаптації і модифікації змісту навчальних предметів залишилися. Раніше прямо зазначалося, що доступність забезпечується універсальним дизайном або розумним пристосуванням будівель і приміщень. Тепер ці положення замінено загальними формулюваннями про створення безпечного освітнього середовища і безперешкодного доступу до території та приміщень школи, адже освітяни (як у випадку з формою навчання) вже мають чітке уявлення про просторову інклюзивність.
Також з’явилася нова вимога щодо створення матеріально-технічної та навчально-методичної бази для інклюзивного навчання. Тепер школа повинна забезпечувати підручники, посібники, дидактичні матеріали і спеціальне обладнання. Євгенія Панічевська підкреслює, що це довгоочікуване нововведення, адже раніше всі необхідні матеріали для роботи педагоги та батьки купували власним коштом або ж створювали власноруч.
Також Порядок змінює відповідальних за коригування у модифікаціях та адаптаціях. Експертка зауважує:
Адаптація і модифікація змісту навчальних предметів здійснюються вчителями-предметниками протягом року залежно від динаміки розвитку дитини. За це відповідають саме педагоги, які викладають предмет, що дуже важливо, адже саме вчитель знає специфіку свого предмета і може якісно змінити підхід до оцінювання знань та викладання учню з ООП.
Також документ наразі більш чітко окреслює підходи до учнів з різним рівнем підтримки.
Перший рівень підтримки виділений окремо. Учні, які потребують першого рівня підтримки в освіті, зазвичай, мають поодинокі або епізодичні труднощі, що не вимагає комплексної індивідуальної програми, але більшої уваги з боку педагогів. У цьому випадку інклюзивний клас не створюється, вони навчаються у звичайному класі, а підтримку організовує школа власними силами без висновку інклюзивно-ресурсного центру і без залучення додаткового фінансування. Команда супроводу самостійно оцінює потреби дитини, організовує допомогу, консультує батьків і педагогів та розробляє індивідуальний план розвитку.
Починаючи з другого рівня підтримки, коли труднощі вважаються вже вираженими, обов’язковим є висновок інклюзивно-ресурсного центру і створення інклюзивного класу за заявою батьків. Дитина отримує корекційно-розвиткові послуги, забезпечується допоміжними засобами навчання, працює асистент учителя та асистент вихователя групи продовженого дня (якщо мова йде про дитсадок). У цьому випадку на постійній основі ведеться окремий журнал надання послуг із підписами фахівців (надавачів послуг) і батьків (отримувачів послуг). З цього рівня підтримки передбачені фінансування і доплати педагогам. Також з другого рівня підтримки дитини можливе використання адаптованого розкладу занять після консультацій з батьками.
А взагалі в новому Порядку вперше чітко зазначено, що для учнів із другим-п’ятим рівнями підтримки складається індивідуальний навчальний план, що враховує адаптацію програми, методів навчання та оцінювання тощо. Його розробляє команда супроводу за участю вчителів-предметників, представників ІРЦ, а потім затверджує керівник школи і підписують батьки без додаткових погоджень.
Індивідуальна програма розвитку складається на навчальний рік і переглядається щонайменше двічі на рік, щоб можна було змінювати рівень підтримки залежно від прогресу дитини. Саме динаміка розвитку як основоположна ціль навчального процесу визначає необхідність тих чи інших модифікацій чи адаптацій. В ідеалі – якщо дитина на початку має третій рівень підтримки, то з часом може перейти на другий.
Починаючи з третього рівня підтримки, за висновком інклюзивно-ресурсного центру може залучатися асистент учня – особа, яка не є працівником закладу освіти, але пройшла спеціальну підготовку, підтверджену сертифікатом. Робота асистента учня регламентується договором з закладом освіти. Це соціальна послуга, фінансування і організація якої відбуваються згідно з ЗУ “Про соціальні послуги” і Державним стандартом супроводу під час інклюзивного навчання.
Нова редакція Порядку цікавить ще однією зміною: замість “ресурсної кімнати” тепер використовується поняття “ресурсного осередку” або “ресурсного простору”. Це ширше поняття, яке означає не обов’язково окрему кімнату, а спеціально організований простір у школі, де дитина може отримувати психолого-педагогічну підтримку, працювати індивідуально, відпочивати або розвивати соціально-побутові навички. До того ж, такий простір має бути доступний і може використовуватися різними учнями, незалежно від наявності особливих освітніх потреб.
Однак, попри велику кількість позитивних змін, на думку Євгенії Панічевської, у цій важливій і чутливій сфері в Україні є ще над чим серйозно працювати:
Система оцінювання дітей з ООП в Україні ще дуже недосконала, адже механізмів, які б враховували індивідуальний навчальний прогрес дитини просто не існує, тож вчителі їх оцінюють за загальними критеріями. Тобто, нормотипового учня, учня з першим та пʼятим рівнем підтримки оцінюють однаково, що не є правильним, коректним та зовсім не відображає прогрес та індивідуальні навчальні ціли дитини з ООП. На превеликий жаль, в новому Положенні також немає конкретних методичних рекомендацій щодо оцінювання, тому школа буде визначати це самостійно, на свій розсуд.
В цілому ж, підсумовує експертка, новий порядок є більш стислим і конкретним. У ньому чіткіше визначено обов’язки школи, команди супроводу і батьків, зменшено кількість погоджень і посилено автономію школи в організації інклюзивного навчання.
МГО «Дитина з майбутнім» позитивно оцінює зміни до Порядку, розуміючи, що після цього кроку треба готувати наступні, аби українські діти з ООП отримували якісну освіту.