Чи може дитина, яка не говорить або ж використовує альтернативну комунікацію, навчитися читати, писати та опановувати шкільну програму нарівні з нормотиповими однолітками? Сучасні дослідження та міжнародний досвід дедалі переконливіше стверджують, що неодмінно може, адже проблема полягає не у відсутності потенціалу, а в бар’єрах, які створює середовище.
Саме цій темі були присвячені численні виступи на щорічній конференції CALL Scotland ASL and Technology Conference 2026, де експерти з альтернативної та додаткової комунікації (AAC), інклюзивної освіти та підтримуючих, асистивних технологій обговорювали освіту для людей зі складними комунікативними потребами. Директорка МГО “Дитина з майбутнім” Ірина Сергієнко побувала на заході і поділилась з нами найцікавішим.
Що таке AAC і чому вона важлива
AAC (Augmentative and Alternative Communication, альтернативна та додаткова комунікація) охоплює всі способи спілкування, які допомагають людині висловлювати свої думки за відсутності або обмеженості усного мовлення. До AAC можуть належати жести, міміка, фотографії, піктограми, комунікативні книги, планшети зі спеціальними програмами, мовленнєві генератори та навіть системи, які реагують на рух очей.
Фахівці наголошують, що AAC не є заміною мовлення. Її головна мета полягає в тому, щоб забезпечити людині можливість бути почутою, висловлювати свої потреби, брати участь у навчанні та соціальному житті. Проте на практиці багато дітей, які користуються AAC, досі стикаються з низькими очікуваннями і відношенням як до таких, що мають низькі когнітивні здібності. Їх навчають користуватися символами для побутового спілкування, але не завжди дають доступ до повноцінної грамотності. Саме це стало однією з ключових проблем, яку обговорювали учасники конференції.
Грамотність значно ширша за читання книжок
Однією з провідних тем заходу стала концепція мультимодальної грамотності. Про що йдеться?
Традиційно грамотність асоціюється з друкованим текстом. Проте сучасний світ пропонує безліч способів отримувати, обробляти та передавати інформацію. Значення формується не лише через слова на сторінці, а й через голос, музику, ритм, зображення, рух, відео та цифрові медіа. Тобто, сучасне розуміння грамотності занадто вузьке і не відображає свого реального визначення.
Доповідачі акцентували, що грамотність існувала задовго до появи книжок. Печерні малюнки, усні історії, театральні вистави та пісні були способами передавання знань протягом тисячоліть. І сучасні технології фактично повертають нас до цього ширшого розуміння грамотності.
Особливого значення це набуває для нейровідмінних дітей та учнів, які використовують AAC. Якщо інформація подається лише через друкований текст, частина учнів автоматично опиняється в нерівних умовах. Натомість поєднання тексту, аудіо, відео, зображень і практичної діяльності відкриває значно більше можливостей для навчання.
Ірина Сергієнко підкреслює:
“Коли ми говоримо про грамотність, то маємо на увазі значно більше, ніж просто вміння читати. Грамотність починається з розуміння історії, уміння аналізувати, ставити запитання, співпереживати героям і робити власні висновки. Саме тому ми не повинні зациклюватися лише на друкованому тексті. Для когось шлях до літератури починається з книжки, а для когось – з аудіокниги, мультфільму, пісні чи театральної вистави. Важливо не те, в якому форматі людина отримала історію, а те, що вона з нею зробила далі. Чи замислилася над сюжетом, чи зрозуміла героїв, чи змогла висловити власну думку. Тобто, якщо сьогодні дитина не може читати текст самостійно, це не означає, що вона не може розвивати грамотність. Наше завдання – знайти доступний шлях до знань і поступово будувати наступні сходинки розвитку”.
Не діагноз створює бар’єри
Під час конференції неодноразово звучала думка, яка стала своєрідним лейтмотивом заходу: проблему створюють не діагноз, а бар’єри, які його супроводжують.
Дитина може мати аутизм, церебральний параліч, інтелектуальні порушення чи інші особливості розвитку, але саме відсутність доступних матеріалів, альтернативних способів комунікації та гнучких підходів до навчання часто стає головною перепоною на шляху до освіти. Серед найбільш поширених бар’єрів фахівці назвали:
-
навчальні матеріали, які існують лише у текстовому форматі;
-
відсутність візуальної підтримки;
-
сенсорне перевантаження;
-
жорсткі вимоги до виконання завдань;
-
єдиний спосіб демонстрації знань для нейротипових і нейровідмінних учнів;
-
низькі очікування дорослих;
-
відсутність доступу до AAC.
На думку доповідачів, саме усунення цих бар’єрів має стати головним завданням сучасної інклюзивної освіти.
Універсальний дизайн навчання: доступність має бути запланованою
Значна частина виступів була присвячена принципам Universal Design for Learning (UDL) або універсального дизайну навчання. Що це таке?
Цей підхід пропонує планувати доступність ще до того, як у дитини виникнуть труднощі. Іншими словами, освітнє середовище має бути створене таким чином, щоб максимально широкий спектр учнів міг брати участь у навчанні без додаткових адаптацій. UDL базується на трьох ключових принципах:
-
Різні способи представлення інформації. Учень може отримувати знання через текст, аудіо, відео, символи, демонстрацію або практичну діяльність.
-
Різні способи залучення. Навчання має враховувати інтереси, мотивацію та особливості сприйняття різних дітей.
-
Різні способи демонстрації знань. Учень може показати, що він зрозумів матеріал, не лише письмовою контрольною роботою, а й усною презентацією, проєктом, малюнком, відео або використовуючи AAC.
Головна ідея полягає в тому, що всі учні можуть досягати високих результатів, але шлях до цих результатів не обов’язково має бути однаковим.
Чому грамотність є питанням незалежності
Під час виступів грамотність розглядалася не лише як академічна навичка. На думку спікерів, вона безпосередньо пов’язана із самостійністю, можливістю робити вибір та брати участь у суспільному житті. Людина, яка може читати та писати, отримує доступ до інформації, послуг, навчання, працевлаштування та соціальної взаємодії. Для користувачів AAC грамотність часто стає інструментом, який дозволяє перейти від обмеженого набору готових символів до повноцінного висловлення власних думок. Саме тому учасники конференції наголошували: кожна дитина має право на навчання грамотності незалежно від рівня підтримки, способу комунікації чи особливостей розвитку.
Небезпека низьких очікувань
Однією з найбільш критичних тем стало питання освітніх очікувань. Фахівці зазначали, що багато дітей, які використовують AAC, ніколи не отримують можливості вивчати читання і письмо на рівні, який відповідає їхньому потенціалу. Вони роками працюють лише з піктограмами, тоді як навчання буквам, словам і письму залишається поза увагою. У результаті формується замкнене коло: дитині не дають можливості навчатися, а потім відсутність результатів використовується як доказ того, що вона не здатна вчитися.
Конференція вкотре підкреслила важливість високих, але реалістичних очікувань щодо всіх учнів. Доступність не означає спрощення змісту. Вона означає створення умов, за яких кожен учень може продемонструвати свої справжні можливості.
Технології не дають перевагу, а прибирають перешкоди
Окремий блок був присвячений цифровим технологіям та оцінюванню знань. Доповідачі звернули увагу на те, що традиційні форми перевірки знань нерідко оцінюють не самі знання, а здатність швидко читати, писати від руки або витримувати високий темп роботи. Саме тому використання цифрових інструментів не слід розглядати як особливу пільгу. Тому технології на кшталт:
-
перетворення тексту на мовлення;
-
голосового введення тексту;
-
програм прогнозування слів;
-
цифрових клавіатур;
-
спеціалізованих інструментів доступності
не роблять завдання легшими. Вони лише усувають другорядні труднощі та дозволяють оцінити те, що справді має значення. Особливо важливим є принцип того, що технологія не повинна з’являтися вперше під час іспиту. Якщо учень використовує певний інструмент щодня у навчанні, він повинен мати можливість користуватися ним і під час оцінювання.
Нові асистивні технології
Під час конференції були представлені й нові технічні рішення для підтримки комунікації. Серед них, наприклад, система ToFFEE – безконтактний сенсор, який реагує на рух людини без необхідності фізичного натискання кнопок. Такі пристрої особливо корисні для людей із тяжкими руховими порушеннями, оскільки можуть активуватися навіть мінімальними рухами руки, голови чи обличчя.
Також було презентовано новий AAC-застосунок Symboloud, створений для Android-пристроїв. Розробники наголошують на його доступності, простоті використання та орієнтації на реальні потреби користувачів. Важливим аспектом проєкту стало прагнення зробити AAC не лише функціональною, а й фінансово доступною для сімей.
Інклюзія починається зі спостереження
Ще одним важливим напрямом конференції став підхід, заснований на взаєминах та уважному спостереженні за людиною. Фахівці підкреслювали, що комунікація починається не з технологій, а зі здатності дорослих помічати сигнали дитини, слухати її та реагувати на них. Особливо це стосується дітей, які мають складні комунікативні потреби.
Важливо спочатку не навчати їх говорити нашою мовою. Спочатку ми маємо навчитися розуміти їхню: як дитина показує зацікавленість, як демонструє незгоду, що приносить їй задоволення, а що викликає дискомфорт. Лише зрозумівши її спосіб спілкування, ми можемо починати будувати місток до більш складної комунікації.
У таких випадках важливо не поспішати з висновками та не робити припущень про те, що дитина розуміє або хоче сказати. Натомість необхідно створювати умови для спільного дослідження світу, уважного спостереження та розвитку взаємодії. У центрі такого підходу знаходиться не пристрій, методика чи діагноз, а сама людина, її інтереси, потреби та право бути почутою.
Ірина Сергієнко зауважує:
“Те саме стосується навчання та поведінки. На конференції наводили приклад дівчинки, яка щоразу влаштовувала істерику, коли отримувала завдання з математики. Вчителька не почала карати її чи вимагати більшої дисципліни. Натомість вона змінила умови. Дітям пояснили: якщо вони одразу починають працювати, частину прикладів можна не виконувати. Коли дівчинка побачила, що швидкий початок роботи дає їй реальну перевагу, її поведінка почала змінюватися. Цей приклад показує дуже важливу річ: часто проблема полягає не в дитині, а в тому, що ми ще не знайшли правильну мотивацію або не зрозуміли, як вона мислить. Саме тому спостереження, уважність і пошук індивідуальних рішень залишаються найважливішими інструментами будь-якого фахівця”.
