Схоже, 2025 рік став роком, коли цифровізація перестала бути трендом і стала нормою, стрімко увірвавшись у повсякденне життя людей. Не просто так журнал Time назвав “Людиною року-2025” не одну людину, а групу людей – ”Архітекторів штучного інтелекту”. Одна зі сфер, де спостерігається дуже активне проникнення й застосування ШІ, – це освіта і, зокрема, освіта дітей з ООП. У цьому матеріалі ми розглянемо основні речі, які треба знати про те, що відбувається у світі, як “подружитися” з ШІ і які ризики можуть виникати на цьому шляху.
За різними даними, понад 70% шкіл у розвинених країнах уже використовують елементи ШІ — від автоматичної перевірки завдань до персоналізованих платформ. Вчителі кажуть, що ШІ вже зараз здатний зменшити адміністративне навантаження на 25–40%, а учням подобається у ШІ те, що його легко можна використати для забезпечення власних освітніх потреб. Для дітей з аутизмом останнє завжди мало визначальне значення. Ось чому сьогодні, коли РАС діагностують уже в 1 з 36 дітей, технології перестають бути “додатковою опцією” й стають питанням доступності: вони можуть зменшувати сенсорне перевантаження, покращувати структуру й передбачуваність тощо.
Незважаючи на те що тиха революція ШІ для людства є процесом глобальним, на різних континентах та різних політичних системах вона протікає по-різному. Сьогодні виглядає, що саме Європа, США та Азія є тими трьома китами, які утримують і визначають рівень інтеграції ШІ в освіті людей і в освіті людей з особливими потребами зокрема.
Європа: спочатку правила, потім масштаб
Європейський підхід до ШІ в освіті — обережний і системний. Тут не експериментують навмання: спочатку стратегія, потім впровадження. Саме тому цифровізація освіти в ЄС — це не набір пілотів, а єдина рамка для всіх країн.
Регулюючим документом став Digital Education Action Plan 2021–2027, який визначає 14 напрямів — від розвитку цифрових навичок до інклюзивної освіти. Його логіка проста: технології мають зменшувати нерівність, а не посилювати її. Другий фундамент — AI Act, чинний з літа 2024 року. Він прямо відносить ШІ в освіті до сфер підвищеного ризику. Якщо алгоритм впливає на оцінювання чи доступ до навчання, він має бути прозорим, безпечним і недискримінаційним. Обидва документи об’єднує ключовий принцип: ШІ не замінює вчителя. Педагог відповідає за контент, повідомляє про використання ШІ й перевіряє матеріали на упередження.
І на практиці це вже працює. Так, європейські школи активно використовують адаптивні платформи й аналітику даних. Наприклад, інструмент SELFIE допомагає тисячам закладів оцінювати цифрову готовність учнів і вчителів.
У Фінляндії на національному рівні працює платформа ViLLE, яка персоналізує завдання, аналізує помилки й дає вчителям зрозумілі звіти. Для учнів це означає навчання без постійного тиску “встигати за всіма”. Для дітей з аутизмом така модель особливо цінна, адже для них характерний нерівномірний когнітивний профіль, коли сильні сторони поєднуються з труднощами сенсорної обробки, соціальної взаємодії або концентрації уваги. У звичайному навчальному середовищі це часто призводить до перевантаження, через яке дитина просто не може засвоювати матеріал, навіть якщо за інших умов вона цілком здатна це робити. Адаптивні системи навчання дозволяють підібрати темп і формат подачі інформації, враховувати сенсорні особливості та створювати структуроване, передбачуване середовище, що є критично важливим для багатьох нейровідмінних учнів.
Практичні приклади бачимо і в Іспанії, де платформа Smile and Learn пропонує адаптивні модулі зі спрощеним інтерфейсом для учнів з РАС. Платформа надає можливість регулювати кількість стимулів, темп навчання та візуальний формат матеріалів. Освітяни відзначають цю платформу як одну з найбільш доступних у Європі для нейрорізноманітних учнів, адже за даними 2025 року в школах Мадрида він підвищив залученість на 40%. Також у Данії невербальні діти використовують Tobii Dynavox — комунікатори з eye-tracking і ШІ, які буквально дають дитині голос у класі. Ці пристрої аналізують намір учня, пропонують ймовірні слова та допомагають будувати фрази. Завдяки цьому невербальні діти та підлітки з РАС можуть навчатися у звичайних або спеціальних класах, активно спілкуватися з учителями та брати участь у груповій роботі.
Водночас Європа робить ставку не тільки на технології, а й на людей. Португалія, наприклад, через програму INCoDe.2030 системно навчає тисячі вчителів роботі з ШІ, даними й етикою.
Європейська модель показує просту істину: інклюзивний ШІ починається з відповідальності. І саме тому він має шанс справді працювати на користь кожної дитини, а не лише найзручнішої для системи.
США: спочатку стартапи — правила потім
Американський підхід до ШІ в освіті майже дзеркально протилежний європейському. Якщо в ЄС спочатку з’являються стратегії й регламенти, то у США все починається з практики. Тут спершу тестують технології “в полі”, а вже потім замислюються над правилами й ризиками. Значною мірою це пояснюється децентралізованою системою освіти: школи, округи та штати мають широку автономію й самі вирішують, які інструменти впроваджувати. Довгий час роль держави обмежувалася рекомендаціями, але в останні роки федеральний рівень почав активніше включатися в розмову про ШІ.
Показовим кроком став звіт Міністерства освіти США “Artificial Intelligence and the Future of Teaching and Learning”, у якому зібрано приклади використання ШІ для персоналізації навчання та підтримки педагогів, а також окреслено ключові ризики — від алгоритмічної упередженості до загроз приватності. Головний меседж документа простий: ШІ має бути людино-центрованим інструментом, а не механізмом контролю чи заміни вчителя.
Втім, поки держава формує рамки, університети вже давно експериментують. Особливо активно — з внутрішніми ШІ-асистентами. Один із найвідоміших прикладів — Arizona State University, який ще у 2023 році запустив ASU AI Chatbot. Цей бот допомагає студентам орієнтуватися в курсах, дедлайнах, розкладі та кампусних сервісах і інтегрований у систему Canvas. Для університетів такого масштабу це спосіб зменшити навантаження на адміністрацію й зробити навчальний процес зрозумілішим.
Деякі заклади пішли ще далі. Ohio State University, наприклад, запровадив AI Fluency Initiative, зробивши базову ШІ-грамотність обов’язковою для всіх студентів. Йдеться не про факультатив, а про системну підготовку молоді до життя й роботи в умовах, де ШІ — частина повсякденної реальності.
Водночас американські університети дедалі чіткіше формулюють етичні межі. У UNC Chapel Hill студенти й викладачі проходять обов’язкові модулі з ШІ, де вчаться розуміти принципи роботи генеративних моделей, перевіряти упередження, дотримуватися академічної доброчесності та безпечно використовувати цифрові інструменти. Ідея знову ж таки одна: ШІ — помічник, а не “чит-код” для навчання.
Окремий напрям — використання ШІ та VR у роботі з дітьми з аутизмом. У США активно тестують роботів-супровідників і віртуальні середовища, які допомагають відпрацьовувати соціальні сценарії, розпізнавання емоцій і діалог у безпечних умовах. Наприклад, у New York City Autism Charter School застосовують VR-платформу Floreo: діти в ігровому форматі тренують підняття руки, очікування черги чи взаємодію з однокласниками — без стресу та з можливістю багаторазового повторення.
У підсумку американська модель багато в чому спирається на стартапи й університетські експерименти, а держава радше узагальнює досвід і дає рекомендації. Такий підхід забезпечує швидкі інновації, але має і зворотний бік. Опитування показують, що значна частина учнів і студентів використовує ШІ без погодження з викладачами, що створює напругу між інноваціями та академічною доброчесністю. У результаті ШІ іноді стає інструментом виконання завдань “замість” учня, а не підтримкою для мислення й навчання — і саме з цим викликом США зараз намагаються впоратися.
Азія: швидко, всюди і без пауз
Говорити про Азію як про єдину модель цифровізації освіти складно: рівень інтернет-покриття, державної політики й технологічного розвитку тут різняться кардинально. Проте в східноазійських країнах — і насамперед у Китаї — вже чітко вимальовується спільна риса: ШІ розглядають не як допоміжний інструмент, а як основу системних змін.
Так, Пекін з 2025 року офіційно запровадив обов’язкове навчання ШІ для всіх рівнів школи, починаючи приблизно з шести років. Кожен учень має отримувати щонайменше 8 годин ШІ-освіти на рік — у межах окремих курсів або інтегровано в інші предмети. При цьому акцент робиться не лише на технологіях, а й на практичному застосуванні та етичних питаннях. Це частина Національної стратегії підготовки цифрово грамотних поколінь і чіткий сигнал про довгострокові пріоритети держави.
Паралельно Китай уже активно використовує одну з найбільших у світі систем адаптивного навчання — Squirrel AI. Вона аналізує великі масиви освітніх даних і формує індивідуальні навчальні траєкторії для кожного учня. Система працює в тисячах навчальних центрів і позиціонується як масовий інструмент персоналізації, зокрема ефективний для дітей з ООП завдяки можливості враховувати темп, помилки та сильні сторони дитини.
У підсумку для Китаю ШІ — це стратегічний ресурс, який одночасно формує освіту, ринок праці й економіку. Цю модель вирізняють жорсткий державний курс, великі масштаби та надзвичайно швидкі темпи впровадження — те, чого не спостерігаємо в більш поступових європейській і американській моделях.
Подібним шляхом, хоча й менш радикально, рухаються Сінгапур і Південна Корея, інвестуючи в державні EdTech-платформи та розвиток AI-компетенцій як у школярів, так і у вчителів, поступово вибудовуючи власні національні екосистеми цифрової освіти. У Японії та Кореї варіанти QTrobot та ASIMO відповідно покращують соціальні навички дітей на 30–40%. І це тільки початок.
Що стосується України, то ми сьогодні з вами перебуваємо (у сфері освіти й ШІ) в унікальній точці. З одного боку, рівень цифровізації повсякденного життя подекуди вже набагато випереджає європейські приклади (державні сервіси), з іншого — освіта цифровізується повільніше й нерівномірніше. Водночас за останні кілька років – і особливо у 2025-му – темпи впровадження цифрових рішень і ШІ зросли різко й вимушено — не як стратегічний вибір, а як відповідь на кризу.
Цей стрибок, на думку ІТ-експертів, має дві ключові причини. Перша — пандемія COVID-19, коли було закладено базу для подальшої цифрової трансформації. Друга причина — повномасштабна війна, яка зробила гнучкість і технології не перевагою, а умовою виживання. Саме в цих обставинах з’явилися рішення, що дозволяють дітям навчатися попри переїзди, небезпеку й постійну нестабільність.
Сьогодні Україну складно вписати в будь-яку з вищеназваних моделей — європейську, американську чи азійську. Освітня система розвивається фрагментарно, поєднуючи елементи всіх підходів. Держава робить перші системні кроки у напрямку масової цифрової грамотності — зокрема через ініціативи Diia.Education, IT-студії для шкіл, CDTO Campus та окремі курси для педагогів, реалізовані МОН у партнерстві з технологічними компаніями. Масштаби цих програм поки що обмежені, але вони закладають основу. За різними оцінками, кількість гаджетів, якими щоденно користуються українські вчителі й учні, за час повномасштабної війни зросла на 260 тис. шт., а інструменти ШІ у 2025 році використовувало вже 70% українських підлітків у побуті та навчанні. Остання цифра показова, чи не правда?
Українські університети все частіше стали звітувати про впровадження електронних кампусів, LMS-платформ, онлайн-курсів тощо. Система освіти загалом орієнтується на європейську логіку Digital Education Action Plan — розвиток цифрових навичок, інклюзію та підвищення доступності навчання. Водночас використання ШІ в українській освіті поки що має переважно локальний характер: це пілоти, ініціативи окремих закладів і особиста практика вчителів, які працюють з універсальними інструментами на кшталт ChatGPT чи Copilot, а не з системними EdTech-рішеннями.
Паралельно в академічному середовищі активно обговорюють ризики ШІ — від академічної недоброчесності до необхідності оновлення навчальних програм. Рефлексії багато, а от єдиної загальнонаціональної політики з чіткими вимогами, етичними стандартами й захистом прав учнів поки що немає.
Особливо гостро ці проблеми проявляються в освіті дітей з аутизмом. Стандартний формат дистанційного навчання часто не відповідає їхнім потребам: перевантажені відеоуроки, шумні чати й складність утримання уваги перетворюють навчання на джерело стресу. Інструмент, який мав би допомагати, нерідко працює проти дитини. Ситуацію ускладнює й нерівний доступ до інтернету, техніки та цифрових навичок між регіонами.
Саме тому для України питання ШІ в освіті — це не лише про інновації, а про справедливість і доступність. Попереду ще багато роботи: формування системної політики, розвиток інклюзивних цифрових рішень і навчання педагогів. Водночас уже зараз зрозуміло, що за умови стабілізації й збереження людського потенціалу Україна має всі шанси з часом вибудувати власну, унікальну модель цифрової освіти, у якій технології справді працюватимуть на користь кожної дитини.
Підсумки-2025
Порівняння європейської, американської, азійської та української моделей показує просту річ: єдиного правильного сценарію не існує. Кожна країна приходить до ШІ в освіті своїм шляхом — через політику, культуру, рівень довіри до держави й готовність суспільства до змін. Європа спершу вибудовує правила, США діють за принципом “спробували — подивилися — відрегулювали”, Китай робить ставку на масштаб і швидкість, а Україна змушена поєднувати все одразу, навчаючись жити й розвиватися в умовах нестабільності. Але попри різні підходи, спільне одне: ШІ вже став частиною освіти і змінює саму логіку навчання.
Водночас дедалі очевидніше, що справа не в кількості платформ, ботів чи алгоритмів. Вирішальним є питання: для кого і з якою метою вони використовуються. Це особливо критично для інклюзивної освіти й підтримки дітей з аутизмом та іншими особливими освітніми потребами. У правильному середовищі ШІ може зменшувати перевантаження, давати структуру, адаптувати темп і створювати відчуття безпеки. У неправильному — посилювати стрес, ізоляцію й нерівність.
Саме тому майбутнє освіти — не в заміні людини алгоритмами. Воно — у відповідальному поєднанні технологій і людського досвіду, де вчитель залишається опорою, дитина — центром, а ШІ — інструментом підтримки, а не тим, хто визначає освітній шлях. Технології можуть допомагати. Але сенс, вибір і відповідальність завжди залишаються за людьми.
Ми, команда МГО “Дитина з майбутнім” разом з нашими друзями й партнерами переконані, що Україна має рідкісну можливість вчитися не з теорії, а з уже пройдених шляхів інших країн. Від Європи вона може взяти чіткі правила та етичні межі, від США — сміливість пробувати й швидко тестувати рішення, від Азії — масштаб мислення і довгу ставку на цифрові навички з раннього віку. Поєднавши це з власною гнучкістю та інтелектом, Україна здатна створити освіту, де ШІ стане не модною іграшкою, а тихою опорою — особливо для тих дітей, яким підтримка потрібна найбільше. Тому для української освіти сьогодення перший крок — навчити вчителя не боятися ШІ, а другий — навчити його відмовлятися від нього там, де він шкодить.
Дякуємо за увагу!