Матеріал створено на основі відео сесії із правової підтримки “Соціальний захист – ваші права на послуги у складних життєвих обставинах. На прикладі процедури отримання послуг із супроводу для інклюзивного навчання” Євгенії Панічевської, директорки БФ «Асоціація батьків дітей з аутизмом» та ГО “НТІ” Інститут соціальної політики”, директорки з комунікацій МГО «Дитина з майбутнім», викладачки в КПІ ім. Ігоря Сікорського
Система соціальних послуг – напрямок підтримки громадян державою, який тільки-но розпочинає шлях імплементації попри те, що законодавча база з багатьох її складових напрацьована в Україні багато років тому. Це новий, перспективний та дуже корисний вектор допомоги тим, хто опинився в складних життєвих ситуаціях і найбільше її потребує. Про які саме послуги йдеться, хто має право їх отримати і яким чином працює в державі система надання соціальних послуг?
Система соціальних послуг в Україні
Державна система соціальних послуг – це дієвий інструмент підтримки громадян за допомогою різних видів послуг, які фінансуються державними коштами і направлені на вирішення трьох завдань:
- профілактика потрапляння громадян у складні життєві обставини;
- безпосередня допомога тим, хто опинився в складних життєвих обставинах;
- комплекс запобіжних заходів для тих, кому вже була надана допомога.
Соціальні послуги як вид державної підтримки спрямований на протекції тільки тих категорій громадян, які відповідають критеріям можливих отримувачів спектра соціальних послуг, що зафіксовано у Законі України “Про соціальні послуги”. Зокрема, документ регламентує отримання соціальних послуг родинам, які виховують дітей зі встановленою інвалідністю чи мають особливі освітні потреби (ООП).
До списку соціальних послуг, які затверджені державою відносяться, наприклад, посередництво, надання притулку, підтримане проживання осіб з інвалідністю, соціально-трудова адаптація, переклад жестовою мовою, супровід під час інклюзивного навчання тощо. Повний список соціальних послуг, затверджений Міністерством соціальної політики у наказі “Про затвердження Класифікатора соціальних послуг”, можна знайти за посиланням.
Проте будьмо свідомі того, що не всі соціальні послуги, зазначені у Класифікаторі, наразі доступні. Це пов’язано з тим, що система соціальних послуг знаходиться лише на етапі формування та розробки механізмів функціонування. Окрім того, перед запровадженням тієї чи іншої послуги проводиться збір потреб та їх оцінка, тобто для того, щоб певна послуга була запроваджена у конкретному регіоні необхідно мати запит від суспільства на її отримання. Наприклад, у Києві останнім часом у навчальних закладах зростає кількість асистентів дитини, адже містяни активно вимагають від держави умов реалізації права на таку послугу як соціальний супровід під час інклюзивного навчання. Очевидно, що запит на подібні послуги завжди перевищуватиме можливості їх надання, але це питання відповідальності самої громади, адже чим більше запитів до керівництва соціальної сфери, тим більше шансів на отримання послуг і масштабування процесу. Яким чином це робити?
В Україні запрацював довгоочікуваний єдиний електронний портал “Соціальний портал”, за допомогою якого можна подати заявку на отримання певної соціальної послуги у своєму регіоні. Також це майданчик, який акумулює інформацію про потреби громадян, створюючи їх заявками єдину базу в реальному часі та знижуючи рівень бюрократизації. Тому користуйтеся ресурсом, залишайте заявки, декларуючи свої потреби онлайн. Окрім того, завжди можна звернутися безпосередньо до соціальної служби, отримати консультацію і супровід відповідного фахівця за місцем перебування, і таким чином вступити у правові взаємовідносини отримувача і надавача соціальних послуг за відповідним стандартом. Підкреслимо, що всі соціальні послуги регламентовані державними стандартами, тому всім учасникам процесу, особливо, отримувачам послуг необхідно уважно аналізувати, вивчати документи і мати уявлення про основні тези ЗУ “Про соціальні послуги”, Класифікатора соціальних послуг та Стандарту відповідної соціальної послуги, адже якщо перший встановлює право на отримання послуги, то останній – контролює якість його виконання.
Наприклад, ЗУ “Про соціальні послуги” встановлює право дитини з інвалідністю чи з ООП претендувати на отримання послуги з супроводу для інклюзивного навчання, а Стандарт соціальної послуги під час інклюзивного навчання регламентує критерії якості виконання закону. Тобто, Стандарт – це документ, в якому написано як саме має відбуватися супровід, ким ця послуга виконується, які основні завдання, цілі та місце супроводу, обов’язки надавача, терміни виконання тощо. Звертаємо увагу на те, що Стандарт має Додатки (картка оцінювання та індивідуальний план), на основі яких складається вектор супроводу для конкретної дитини виходячи з її конкретних потреб і особливостей. Як це відбувається?
Батьки мають розуміти, що отримання послуги супроводу асистента дитини – це цілий процес, який складається з багатьох етапів та потребує чималих зусиль та часу як з боку батьків, так і надавачів послуги супроводу. Так, особливі освітні потреби необхідно підтвердити документально, зокрема, висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку дитини, який надає інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ). Це свідчить про те, що батьки мають завчасно до початку навчального року потурбуватися про відвідання ІРЦ та отримання висновку, без якого надалі сподіватися на супровід для інклюзивного навчання не можна. Також претенденти на отримання послуги мають зібрати й інші документи, які подаються разом із заявою (паспорт, ідентифікаційний код, медичні висновки тощо). Нагадуємо, подати пакет документів можна через “Соціальний портал” або ж за місцем проживання, де протягом 10 днів управління соціального захисту приймає рішення про надання чи відмову у наданні послуги з супроводу для інклюзивного навчання.
У разі позитивної відповіді батьки отримують Повідомлення про рішення і оформлюють угоду з надавачем послуги, в якій описаний об’єм (людино години), період (тимчасово чи постійно), конкретні заходи (обов’язки асистента дитини), місце надання послуги (заклад освіти та позакласні освітні заходи – екскурсії, олімпіади, спортивні змагання) тощо, тобто, всі деталі взаємодії отримувача і надавача.
Асистентом дитини може бути тільки та особа, яка пройшла відповідне навчання та отримала сертифікат державного зразка про підтвердження кваліфікації та спроможності виконувати дану роботу. Це не штатний працівник школи, а фахівець, який надає соціальну (не освітню!) послугу, працюючи з дитиною відповідно до угоди з її батьками. Останні ж мають бути активними учасниками процесу супроводу, адже можуть і повинні на ряду з державою контролювати виконання та якість послуги супроводу, вносячи у разі необхідності зміни до індивідуального плану.
Повний виступ Євгенії Панічевської про соціальні послуги в Україні, зокрема, про послугу з супроводу для інклюзивного навчання з відповідями на запитання слухачів лекції можна переглянути за посиланням.
