Незалежний аналітичний провайдер ACAPS, який займається дослідженнями різних сфер життя суспільства, в тому числі і в Україні, нещодавно опублікував черговий звіт “Гуманітарний доступ для людей з інвалідністю”. Метою цього звіту є визначення барʼєрів, які обмежують доступ людей із різними типами інвалідності до гуманітарної допомоги в Україні під час війни.
Широкомасштабне вторгнення спричинило зростання соціальної кризи в розрізі підтримки людей з інвалідністю, зокрема, збільшення кількості барʼєрів, які посилюють обмеження доступу до гуманітарної допомоги. На жаль, кількість людей з інвалідністю зростає (60% нових випадків – це чоловіки), а варіантів отримання якісної допомоги для цієї вразливої категорії громадян меншає з кожним днем.
ACAPS визначає декілька груп населення, для яких отримання гуманітарної допомоги складає найбільшу проблему:
- люди, інвалідність яких поєднується з похилим віком (особливо, 70+);
- люди, інвалідність яких поєднується з економічними труднощами (жінки, пенсіонери, сільські жителі);
- люди з інвалідністю, які проживають самостійно;
- внутрішньо переміщені особи з інвалідністю;
- особи, які не мають офіційного визнання інвалідності.
Відповідно до звіту, вищезазначені особи стикаються зі значними барʼєрами в отриманні гуманітарної допомоги через спосіб та канали поширення подібної інформації, адже така інформація розповсюджується онлайн або з вуст в уста. Тому громадяни, наприклад, з порушенням зору, слуху, люди похилого віку мають значно менше шансів долучитися до джерел цифрової інформації, подати онлайн заявку на отримання допомоги тощо. Також фізичні барʼєри (сходи, бордюри чи недоступність транспорту) стають серйозною перепоною для людей з обмеженою мобільністю.
Для людей з когнітивними порушеннями спрощена чи адаптована подача інформації майже недоступна, а люди з ментальними порушеннями, які потребують сторонньої допомоги, зазвичай не отримують інформацію в зрозумілій формі і водночас не можуть попросити про допомогу через свою психосоціальну вразливість. У самих пунктах видачі гуманітарної допомоги особам з hidden disability (ментальні, неочевидні порушення розвитку) теж занадто складно її отримати через довгі черги та надвисоке сенсорне навантаження (гучні звуки, штовханина). Навіть доглядачі за особами з інвалідністю – а найчастіше мова йде про літніх батьків – не мають змоги отримати допомогу для своїх підопічних через власні обмеження за станом здоровʼя.
Очевидно, що відсутність варіантів підтримки та інформування на рівні громади (наприклад, притулків для ВПО з інвалідністю з кваліфікованим персоналом і відповідною підтримкою) призводить до того, що люди з інвалідністю (офіційною чи неідентифікованою) не просто не отримують гуманітарну допомогу, а стають живою мішенню для ворога, адже вони менш поінформовані про евакуаційні заходи і, відповідно, не мають змогу покинути прифронтові території та зберегти життя.
Таким чином, ACAPS визначає три головні барʼєри при отриманні гуманітарної допомоги людям з інвалідністю:
- доступ до інформації про гуманітарну допомогу в зрозумілій людині формі;
- оформлення заявки на отримання;
- фізична доступність допомоги.
Важливо підкреслити, що наявність допомоги від держави або організації і її доступність для людини з обмеженнями – це часто різні речі, адже громадянам з інвалідністю нерідко просто не може заявити про свою потребу і отримати необхідне. На жаль, війна лише посилила прогалини у державній підтримці осіб з інвалідністю, з якими ми стикалися раніше, оголивши надзвичайно низький рівень турботи про найвразливіші верстви населення.
Засновниця МГО “Дитина з майбутнім” та консул “Аутизм Європа” Інна Сергієнко зазначає:
“Цей звіт — тривожний дзвінок про те, наскільки невидимими досі залишаються люди з ментальними порушеннями в умовах війни. Часто саме вони першими опиняються у небезпеці, і останніми — отримують допомогу. Водночас варто відзначити роботу рятувальників ДСНС, які роблять усе можливе, щоб не залишити поза увагою жодну категорію населення, включаючи людей з інвалідністю. Більше того, ми бачимо приклади спеціального навчання персоналу для таких випадків. Але як показує цей же звіт — ще дуже багато потрібно зробити, особливо на рівні громад.
Саме в громадах вирішується, чи буде людина врятована вчасно, чи отримає вона інформацію у зрозумілій формі, чи дочекається підтримки після евакуації. Без мобільних команд, кризових служб, кваліфікованих працівників “на місцях” будь-яка реформа залишиться лише на папері. Люди з ментальними розладами мають бути інтегровані в усі плани реагування — не як “особливий випадок”, а як частина базового сценарію. Якщо ми справді будуємо нову, європейську країну — громада має стати першим місцем, де людині не страшно”.
Повний звіт незалежного дата-провайдера ACAPS українською мовою дивіться за посиланням.
