Батьки дітей-аутистів скаржаться на брак уваги з боку держави. В Україні досі не вистачає центрів діагностування та реабілітації для дітей із синдромом аутизму. У Міністерстві охорони здоров’я переконують, що держава докладає усіх можливих зусиль.
Це зараз чотирирічний Микитка голосно сміється, а ще два місяці тому він не міг показувати жодних емоцій.
Олег Погорелов, вихователь: “На протязі двох місяців ми побачили, шо він почав виражати емоції. Це може рвиражатися і сміхом, і плачем, тобто результат у тому, що все одно ці емоції є”.
Таких, як Микитка, у спеціалізованому садку – 14-ро. Малюки часто не вміють розмовляти, граються наодинці та ізолюються від зовнішнього світу. У закладах для дітей із синдромом аутизму працюють за спеціальною методикою.
Наталія Стручик, завідувач корекційним дитсадком “Дитина з майбутнім”: “Первое – это социализация, второе – это поведенческая коректировка, и третье – непосредственное интеллектуальное развитие ребёнка. Наша цель – адаптировать максимально ребёнка к тем условиям среды, которые находятся вокруг него”.
Що раніше почати адаптацію, то швидшим і кращим буде результат – кажуть вихователі. Утім діагностувати синдром на ранніх стадіях в Україні нема де.
Євгенія Панічевська, мама: “Прийти в поликлинику со своими подозрениями не к кому. Ты приходишь, как родитель, говоришь, что есть такая проблема и нужна социализация, давайте как-то вместе – боятся и деликатно или неделикатно указывают на дверь”.
Держава не винна – запевняють у міністерстві охорони здоров’я. Бюджетні реабілітаційні центри – є, діагностичні програми – також, утім ставити діагноз нікому – не вистачає фахівців. Але головна проблема у батьках.
Представник МОЗ: “Полягає вона не в тому, що ми не вміємо діагностувати, а в тому, шо значна частина батьків не хочуть, щоб їх діти були зареєстровані в обліку, бо не розраховують на медичну допомогу”.
Розраховувати нема на що – скаржаться батьки. На реабілітацію таких дітей іде близько 20-ти тисяч гривень щомісяця, усе – з власної кишені. У багатьох країнах такі витрати бере на себе держава.
Домініка Бассі, професор університету Сан-Франциско: “У США турбуватися про таких дітей – це обов’язок і держави, і суспільства. У кожній школі є окремі класи. Дітьми займаються від народження і до 22-х років, і все це фінансує держава. Люди вчаться всьому – від користування автобусом до заробляння грошей”.
Утім, Україні до таких стандартів ще далеко. Нині навіть немає офіційної статистики. За неофіційною, дітей-аутистів – півтори тисячі. Утім, насправді їх набагато більше.
Інна Неродик, Максим Петраков, 5 канал