05 червня 2020
A+ R A-

Дитячий психолог для дитини з аутизмом

Загалом дитячі психологи вирішують три основні завдання: допомагають дорослим зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною; допомагають дитині подолати труднощі, яких вона зазнає; допомагають налагодити контакт і комунікацію між дорослими й дитиною. І оскільки ці завдання для кожного з батьків важко назвати малозначущими, у важливості дитячої психології як науки переконувати не доводиться. Тим більше якщо справа стосується дітей з особливостями ментального та інших форм розвитку, в т. ч. з аутизмом.

Для дитячого психолога будь-яка дитина не «сама по собі». Процес психологічної роботи з дітьми неможливий без батьків та/або близьких родичів і знайомих, які беруть найактивнішу, найголовнішу і безпосередню участь у формуванні особистості дитини на всіх етапах її дорослішання, а отже – у формуванні передумов як для її успіхів, так і для її проблем. Навіть найкращі батьки, повністю занурені і залучені в життя своєї дитини, часто (і саме з цієї причини) не в змозі об’єктивно оцінити ті чи інші фактори, знайти їх першопричину і правильний вихід зі становища. Дуже важливо, щоб батьки цей факт сприймали нормально і не звинувачували себе у всіх проблемах, а намагалися в них розібратися без зайвих емоцій. Для цього й існують, власне, дитячі психологи.

Дитячий психолог для дітей з аутизмом

До основних напрямів роботи дитячого психолога – стосовно не тільки дітей з РАС, а й нормотипових дітей – належать такі:

  • консультування батьків дитини;
  • індивідуальні заняття з дитиною;
  • психодіагностика дитячо-батьківських відносин;
  • психодіагностика особистості дитини;
  • корекційні заняття з дитиною;
  • розвивальні заняття з дитиною індивідуальні;
  • розвивальні заняття з дитиною групові;
  • проведення семінарів та тренінгів для батьків.

Цілком очевидно, що для маленьких діток найкраще працюють ігрові методики. Діти з аутизмом в цьому плані не є винятком, проте в роботі з ними дитячі психологи відзначають певні особливості.

Ось що говорить про це Яна Юрченко, психолог дитячого садка-школи для дітей з особливостями розвитку «Дитина з майбутнім».

Дитячий психолог для дитини з аутизмом

Гра дітей з РАС (розладами аутистичного спектру), як правило, не функціональна, не соціалізована, позбавлена сюжету і символічних рис, ригідна, монотонна і складається з багаторазово повторюваних маніпуляцій з іграшками (які використовуються не за призначенням) або з неігровими неструктурованими матеріалами (такими як палички, вода, пісок, шматочки тканини, клапті паперу).

Тому таких діток треба навчати гратися, починаючи з розвитку предметно-ігрових дій, заснованих на особистісному інтересі дитини до тієї чи іншої іграшки або ситуації. При цьому обов’язково повинні враховуватися ігрові переваги дитини: на початку для заняття береться улюблена або добре знайома дитині іграшка. Дорослий пропонує дитині здійснювати предметно-ігрові дії з наслідування, неодноразово повторює їх і супроводжує мовленнєвими коментарями. У подальшому дія з іграшкою переходить до сюжетно-відображальної гри. Для становлення сюжетної гри дітей навчають гратися спочатку поруч із партнером, а потім – разом зі своїм однолітком. Лише поступово дітей у ході гри об’єднують у мікрогрупи.

Гра дітей у колективі тісно пов’язана з їхніми уявленнями про взаємини між людьми. Тому необхідно постійно формувати і збагачувати уявлення дітей про роль кожного члена сім’ї, про способи спілкування людей між собою. Гра виховує соціально прийнятні норми взаємин між людьми, навчає підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації та нормам моралі.

Упродовж свого життя та різних вікових періодів діти переживають найрізноманітніші відчуття. І цілком природно, що вони у своїй сукупності призводять тією чи іншою мірою до виникнення широкого спектру проблем. Як показує наш досвід і досвід інших наших колег, батьки найчастіше звертаються до фахівців, коли у їхніх дітей виявляються такі нав’язливі та повторювані речі:

  • агресивна та імпульсивна поведінка;
  • замкнутість;
  • істерики і примхи;
  • шкідливі звички (кусання або гризіння нігтів, смоктання предметів);
  • сором’язливість і боязкість;
  • підвищена тривожність;
  • образливість;
  • упертість;
  • страхи;
  • перманентна неуспішність у садку або школі;
  • неуважність;
  • труднощі в переказі та запам’ятовуванні текстів;
  • надмірна непосидючість;
  • погана робота в класі при гарній роботі вдома;
  • складнощі адаптації до садочка і школи;
  • проблеми спілкування з однолітками й дорослими;
  • видимі порушення в розвитку пізнавальних процесів (пам’яті, мовлення, мислення, уваги);
  • низька самооцінка та невпевненість у собі;
  • підвищена збудливість і гіперактивність;
  • бурхливе небажання навчатися;
  • психосоматичні проблеми (енурез, енкопрез);
  • ревнощі і суперництво між братами і сестрами тощо.

Цей список ще можна продовжувати, але головне – батькам дуже небажано ігнорувати його, заплющуючи очі на важливі для їхньої дитини питання. Випадків, коли батьки приймають рішення звернутися до дитячого психолога, – безліч, їх усіх і не перелічити в цьому матеріалі, але ми й не ставимо перед собою таке завдання. Просто треба розуміти суть і завдання професії «дитячий психолог».

Ну і ще дещо з універсального. Дуже часто до дитячого психолога звертаються (і правильно роблять) у найбільш значущі періоди дорослішання дитини.

Перший – для отримання рекомендацій щодо підготовки дитини до походу в дитячий садок.

Другий – щоб перевірити її готовність до першого класу, до походу в школу.

Третій – при вступі їхнього сина або доньки в дуже непростий підлітковий період.

Про останній дозволимо собі тут кілька, як нам здається, незайвих слів. Підлітковий вік для всіх наших дітей завжди був і буде вкрай важливим і вкрай непростим. Воно й зрозуміло: це єдиний період у житті кожного з нас, коли в індивіда різко і дуже серйозно ускладнюється соціальна ситуація розвитку, його центр уваги переноситься з батьків на однолітків, у дію незрозумілим для нього чином вступають інтимно-особистісні зв’язки, виникає потреба в отриманні та підтвердженні його особистісного статусу в житті, з’являється почуття дорослості, а причин для його соціальної і фізичної підтвердженості ще не так вже й багато, і т. д., і т. п.

І якими б просунутими не були (або не вважали себе) батьки, підлітковий період їхньої дитини для більшості з них настає зненацька, і дуже часто батьки, на жаль, відчувають жертвами цього періоду насамперед самих себе. Це є не тільки суб’єктивним відчуттям, а й вагомою причиною звернутися до дитячого психолога разом зі своєю дитиною для проходження цього «випробувального» для кожної сім’ї періоду з мінімальними втратами. Сподіваємося, для вашої сім’ї так і буде.

Pin It