Батьки дітей-аутистів скаржаться на брак уваги з боку держави. В Україні досі не вистачає центрів діагностування та реабілітації для дітей із синдромом аутизму. У Міністерстві охорони здоров’я переконують, що держава докладає усіх можливих зусиль.

Це зараз чотирирічний Микитка голосно сміється, а ще два місяці тому він не міг показувати жодних емоцій.

Олег Погорелов, вихователь: «На протязі двох місяців ми побачили, шо він почав виражати емоції. Це може рвиражатися і сміхом, і плачем, тобто результат у тому, що все одно ці емоції є».

Таких, як Микитка, у спеціалізованому садку — 14-ро. Малюки часто не вміють розмовляти, граються наодинці та ізолюються від зовнішнього світу. У закладах для дітей із синдромом аутизму працюють за спеціальною методикою.

Наталія Стручик, завідувач корекційним дитсадком «Дитина з майбутнім»: «Первое — это социализация, второе — это поведенческая коректировка, и третье — непосредственное интеллектуальное развитие ребёнка. Наша цель — адаптировать максимально ребёнка к тем условиям среды, которые находятся вокруг него».

Що раніше почати адаптацію, то швидшим і кращим буде результат — кажуть вихователі. Утім діагностувати синдром на ранніх стадіях в Україні нема де.

Євгенія Панічевська, мама: «Прийти в поликлинику со своими подозрениями не к кому. Ты приходишь, как родитель, говоришь, что есть такая проблема и нужна социализация, давайте как-то вместе — боятся и деликатно или неделикатно указывают на дверь».

Держава не винна — запевняють у міністерстві охорони здоров’я. Бюджетні реабілітаційні центри — є, діагностичні програми — також, утім ставити діагноз нікому — не вистачає фахівців. Але головна проблема у батьках.

Представник МОЗ: «Полягає вона не в тому, що ми не вміємо діагностувати, а в тому, шо значна частина батьків не хочуть, щоб їх діти були зареєстровані в обліку, бо не розраховують на медичну допомогу».

Розраховувати нема на що — скаржаться батьки. На реабілітацію таких дітей іде близько 20-ти тисяч гривень щомісяця, усе — з власної кишені. У багатьох країнах такі витрати бере на себе держава.

Домініка Бассі, професор університету Сан-Франциско: «У США турбуватися про таких дітей — це обов’язок і держави, і суспільства. У кожній школі є окремі класи. Дітьми займаються від народження і до 22-х років, і все це фінансує держава. Люди вчаться всьому — від користування автобусом до заробляння грошей».

Утім, Україні до таких стандартів ще далеко. Нині навіть немає офіційної статистики. За неофіційною, дітей-аутистів — півтори тисячі. Утім, насправді їх набагато більше.

Інна Неродик, Максим Петраков, 5 канал