Про великі й маленькі перемоги вихованців, навички, які часто залишаються непоміченими, уроки від особливих дітей та літній розвиток без примусу говоримо з директоркою садочка для дітей з особливостями розвитку “Дитина з майбутнім” Наталею Стручек.

Навчальний рік добіг кінця. Які головні досягнення дітей, команди та закладу ви б відзначили насамперед? Які виклики продовжує ставити війна?

Насамперед дуже пишаємося нашими випускниками. Цього року семеро дітей завершили навчання в садочку й вступають до різних шкіл. Усі вони успішно вступили, пройшли співбесіди та отримали хороші характеристики. І це справді велике досягнення, адже серед них є й немовленнєві діти. Попри це, вони добре соціалізовані, адекватно поводяться, повністю володіють навичками самообслуговування. Ми спокійно відпускаємо їх у новий етап життя і точно можемо сказати: ми ними пишаємося.

Крім того, ще двоє наших вихованців переходять до звичайних дитячих садочків. Це малюки, які були з нами лише близько пів року, але за цей час досягли чудових результатів. Один із них уже досить впевнено почав розмовляти, хоча потрапив до нас немовленнєвим. Ми щиро радіємо їхнім успіхам, тримаємо за них кулачки й упевнені, що далі все складатиметься добре.

Загалом, якщо згадати, яким непростим був цей навчальний рік, то вже сам факт того, що ми безперервно працювали, є великим досягненням. Ми не зупинилися жодного дня. Попри всі труднощі, повітряні тривоги та безсонні ночі під час бомбардувань заклад стабільно працював, розвивався, набував нового досвіду. До нас приїжджали цікаві гості, ділилися знаннями, а багато хто був щиро вражений тим, як організована наша робота. Нам не раз казали, що навіть не очікували побачити в Україні настільки потужний спеціалізований заклад. І для нас дуже важливо демонструвати не лише власний результат, а й показувати, що такі сучасні практики існують у нашій країні та в нашому місті.

Звичайно, окремою темою цього року став перехід дітей до школи. Через війну батькам сьогодні значно складніше обирати навчальний заклад. Школи працюють у різних форматах, постійно змінюються умови навчання, тому знайти справді якісне місце стало набагато важче. І мені здається, що саме цього року цей вибір був для багатьох родин навіть складнішим, ніж раніше.

Діти часто “вчать” дорослих важливих речей. Чого навчають вас ваші особливі вихованці?

Передусім вони не дають дорослим розслабитися. Вони вчать нас бути винахідливими. Кожна нова дитина, навіть та, з якою працюєш уже давно, здатна несподівано здивувати. Здається, що ти вже добре її знаєш, а вона раптом поводиться зовсім інакше або вигадує щось таке, чого ти зовсім не очікував.

Саме тому ніколи не можна думати, що ти вже все знаєш і твого досвіду достатньо. Наші діти щоразу доводять протилежне. Вони ніби говорять: “Ні, шукайте нові рішення, думайте, пробуйте, вигадуйте ще”. І це змушує постійно професійно зростати.

З роками досвід, звичайно, допомагає уважніше спостерігати за дитиною, краще її розуміти. Але водночас саме діти вчать тебе, як потрібно поводитися. Якщо десять років тому ми реагували на певну поведінку одним чином, то сьогодні вже зовсім по-іншому. Ми більше розуміємо причини, бачимо нюанси, шукаємо інші підходи. Особливо це стосується немовленнєвих дітей. Вони не можуть пояснити словами, що відчувають, але своєю поведінкою, вчинками, реакціями постійно відкривають нам щось нове. І що довше працюєш, то більше усвідомлюєш: ще дуже багато потрібно вчитися.

Вони просто не дозволяють працювати “по накатанній”. Кожна група дітей має свій характер, свій темперамент, свою динаміку. І кожного разу потрібно підбирати інший інструментарій не лише під окрему дитину, а й під усю групу. Адже втримувати увагу дітей з аутизмом набагато складніше, ніж увагу нормотипових дітей.

Саме групова робота є однією з особливостей нашого садочка. Ми приділяємо їй величезну увагу. Наші діти вміють працювати разом, чекати своєї черги, виконувати спільні завдання, взаємодіяти з іншими. І водночас вони постійно підказують нам нові шляхи, як зробити навчання ще цікавішим і ефективнішим.

Чесно кажучи, іноді здається, що вже ніщо не здивує. Але потім у групі з’являються двоє-троє дітей, які створюють абсолютно нову динаміку, і ти знову думаєш: “Невже мене ще можна здивувати?” Виявляється, можна. І саме тому я завжди кажу: наші діти — це вчителі з великої літери.

На які маленькі перемоги дитини ви радили б звертати увагу і відзначати? Можливо, непомітні для сторонніх, але важливі з вашої перспективи

Я завжди закликаю батьків помічати будь-які позитивні зміни. Дуже часто перші результати з’являються саме у побутовій сфері. Дитина починає самостійно вдягатися, роздягатися, користуватися туалетом, їсти, стає більш самостійною. Але саме ці досягнення батьки нерідко недооцінюють.

На нашу думку, саме побут є фундаментом подальшого розвитку. Без нього якісний розвиток практично неможливий. До нас часто приходять діти, які вже рік чи два відвідували різні центри, але при цьому залишаються абсолютно несамостійними в побуті й, відповідно, у соціальному житті.

Найцікавіше, що коли ці навички з’являються, багато батьків сприймають це як щось само собою зрозуміле. Насправді ж за кожною такою зміною стоїть величезна корекційна робота. Особливо складно буває сформувати туалетні навички у дітей із сенсорними порушеннями. Це велика перемога, але, на жаль, її часто недооцінюють. А якщо родина, наприклад, під час відпочинку чи канікул перестає дотримуватися рекомендацій, частину цих навичок доводиться відновлювати практично з нуля.

Коли побут стає впорядкованим, дитина зазвичай стає спокійнішою, врівноваженішою, краще сприймає навчання. Побут формує структуру життя, а це надзвичайно важливо.

Не менш значущими є зміни у поведінці. Якщо раніше дитину доводилося постійно ловити, а вже через кілька місяців вона спокійно йде поруч із мамою чи татом, тримає за руку, чує звернення, не тікає, може зачекати, це теж величезний результат. На жаль, батьки часто його не помічають, хоча за цим стоїть колосальна праця ерготерапевтів, вихователів і всієї команди.

Але, звичайно, найбільше батьки чекають появи мовлення. Для більшості це найболючіша тема. Багато хто щиро вірить, що варто дитині заговорити, і всі проблеми одразу зникнуть. Але так не буває.

У наших дітей мовлення не виникає раптово. Воно формується поступово як результат розвитку багатьох інших навичок. Побут, контроль поведінки, розуміння зверненого мовлення, накопичення пасивного словника, правильне дихання, розвиток великої та дрібної моторики, робота артикуляційного апарату, пальчикові вправи, нейровправи, сенсорний розвиток – усе це є підготовкою мозку до мовлення.

Якщо немає якісного розуміння зверненого мовлення, дитина може повторювати слова або ехолалії, але це ще не означає справжню комунікацію. Вона може назвати предмет або повторити почуте, але не відповісти на запитання, тому що ще не сформувалося розуміння. Крім того, різні порушення розвитку мають різні сценарії формування мовлення. Наприклад, у дітей з алалією цей процес відбувається по-іншому. Тому дуже важливо, щоб батьки добре розуміли особливості діагнозу своєї дитини й не чекали універсального результату. Мені завжди трохи усміхає сама фраза “коли запуститься мовлення”. Наче ми запускаємо ракету. Через це багато батьків постійно змінюють логопедів і центри, сподіваючись знайти чарівника, який усе вирішить. Але розвиток мовлення підпорядковується своїм закономірностям. Саме тому завдання фахівців не лише працювати з дитиною, а й постійно пояснювати батькам послідовність розвитку кожної навички та важливість тих результатів, які часто залишаються непоміченими.

Попри те, що навчальний рік завершився, розвиток дітей триває і влітку. Що б ви порадили батькам: на чому варто зосередитися під час канікул, щоб зберегти та примножити навички, яких дитина досягла протягом року?

Насправді канікули бувають лише у садочку чи центрі. У батьків дітей з особливостями розвитку канікул не буває. Водночас я не прихильниця того, щоб удома відтворювати заняття за партою чи повністю копіювати режим навчального закладу. Головне завдання батьків улітку – інше. Це контроль поведінки, режиму дня і, найважливіше, накопичення нового життєвого досвіду.

Не потрібно ховати дитину від світу. Навпаки, треба давати їй якомога більше нових вражень. Так, це може бути непросто. Нові місця, нові люди, нова їжа, транспорт, сенсорні відчуття часто викликають протест, тривогу чи істерики. Але якщо дитина не отримуватиме такого досвіду, вона ніколи не навчиться його проживати. Ми неодноразово бачили це на прикладі наших родин. Перші подорожі, наприклад, бувають дуже важкими: дитина не може спати, їсти, користуватися туалетом, важко переносить дорогу. Але вже наступного року батьки розповідають, що різниця просто колосальна. Адже у дитини вже є попередній досвід – вона розуміє, що відбувається, тому значно легше адаптується.

Дуже важливо, щоб батьки проводили час разом із дитиною. Якщо дитина дві години просто пересипає пісок на пляжі, це ще не розвиток. Дорослий має бути поруч: пропонувати гру, будувати, порівнювати мокрий і сухий пісок, залучати інших дітей, разом бігати, стрибати через хвилі. Навіть якщо дитина не дуже цього хоче, саме так формується комунікація.

Не менш важливо залучати дітей до побуту. Разом застелити ліжко, піти на ринок, купити продукти, донести покупки, розкласти речі, допомогти вдома. Саме так дитина поступово вчиться відповідальності.

На жаль, коли я запитую батьків про домашні обов’язки дитини, дуже рідко чую конкретні відповіді. Найчастіше дорослі повністю обслуговують дітей. Вони звикають до цього настільки, що навіть не помічають, як це починає шкодити розвитку. Часто можна почути: “Вона цього не робитиме”. Але звідки дитина навчиться, якщо її ніколи не залучали? Жодна навичка сама по собі не з’являється. Її потрібно формувати.

Тому я завжди закликаю батьків використовувати літо для спільного життя з дитиною. Більше спілкуватися, гратися, демонструвати емоції, робити масаж, шукати нові способи взаємодії, відкривати для себе, що саме цікаво дитині. Адже якщо цього не робити сьогодні, завтра дитина сама цього теж не прагнутиме.

Переглянути запис цього онлайн-вебінару можна за посиланням, а попередні записи – у плейлісті “Аутист розповідає”.

А попереду на вас чекає ще одна тема:

• відновлення ресурсу, індивідуальні способи відпочинку та створення безпечного простору для відновлення.

Хочемо почути й ваші запитання та побажання. Тож залишайте коментарі під постами в нашому Telegram-каналі чи на сторінці Facebook. 

У межах проєкту EMPOWER було створено цифрову платформу, розроблену спільно з учителями, дослідниками та учнями. Вона поєднує навчальні ігри, інструменти підтримки для педагогів та, за потреби, спеціальні сенсори, щоб допомагати дітям із порушеннями нейророзвитку долати типові труднощі у навчанні.

За словами дослідників, які брали участь у проєкті, з часом діти ставали більш зосередженими та впевненими у собі. Водночас учителі відзначили практичну цінність інструментів, які дозволяють відстежувати прогрес і добирати ігри відповідно до індивідуальних потреб кожного учня. У статті також наголошується, що широке впровадження таких рішень у школах залежатиме від наявності достатньої кількості підготовлених фахівців та необхідного обладнання.

Нижче публікуємо саму статтю CORDIS.

Як цифрові ігри допомогають нейрорізноманітним учням краще зосереджуватися

Цифрова платформа була створена, щоб допомогти дітям із порушеннями нейророзвитку долати навчальні бар’єри. Вона підтримує їхню зацікавленість, зміцнює впевненість у власних силах і надає педагогам інструменти для індивідуалізації навчання.

Більшість цифрових освітніх інструментів створюється для «середньостатистичного» учня, а не для дітей, яким особливо складно утримувати увагу, регулювати власну поведінку чи швидко перемикатися між завданнями. Для школярів із порушеннями нейророзвитку це часто перетворює звичайний навчальний день на низку труднощів, яких можна було б уникнути.

Саме тому проєкт EMPOWER, фінансований ЄС, поставив собі за мету скоротити цю прогалину, створивши цифрову платформу, засновану на навчальних іграх, інструментах для педагогів та додаткових сенсорах. Платформа була розроблена спільно з учителями, дослідниками й учнями, після чого її протестували у шкільних умовах. До завершення проєкту основна увага була зосереджена вже не на тому, чи працюють ігри технічно, а на тому, чи здатні вони підтримувати інтерес дітей, допомагати вчителям і бути придатними для довготривалого використання у школах.

Ігри, які допомагали дітям залишатися зосередженими та впевненими

Крістіна Костеску, доцентка кафедри спеціальної освіти Університету Бабеша-Бойяї, відзначила найбільш помітні зміни саме у здатності дітей довше утримувати увагу:

«Найбільш очевидні зміни я спостерігала саме у концентрації уваги. Багато дітей на початку мали значні труднощі з підтриманням залученості, але з часом вони могли залишатися зосередженими значно довше».

Це стало можливим завдяки тому, що платформа підтримувала оптимальний рівень складності: завдання були достатньо цікавими, але не перевантажували дітей.

Паула да Кошта Феррейра, професорка психології Лісабонського університету, звернула увагу на інший важливий результат:

«Наприкінці проєкту діти вже впевнено опанували майже всі механіки ігор. Вони були дуже мотивованими й почувалися комфортно під час роботи з ними».

Крім того, учні стали охочіше розповідати про свої досягнення, ділитися ними з однокласниками та демонструвати вчителям свої навички.

Панелі для вчителів і реалії шкільного життя

Платформа створювалася не лише для дітей. Учителі працювали зі спеціальним застосунком, який дозволяв призначати окремі ігри конкретним учням та відстежувати їхній прогрес. У повсякденній роботі це допомагало краще адаптувати навчальні завдання до темпу й потреб кожної дитини, замість того, щоб пропонувати однаковий підхід для всього класу.

За словами Крістіни Костеску:

«Найкориснішими функціями для педагогів стали інформаційні панелі для відстеження прогресу та можливість призначати ігри окремим дітям».

Разом із тим, під час перших випробувань виникали й практичні труднощі. Іноді технічні несправності пристроїв переривали заняття, а після втрати концентрації повернути дітей до роботи було непросто.

Учителі також наголосили на проблемі, яка виходить далеко за межі цього проєкту: коли підтримки потребують багато дітей одночасно, школам необхідно мати достатню кількість фахівців, щоб забезпечити справді індивідуалізований підхід.

Що потрібно школам для тривалого використання платформи?

Протягом більшої частини дослідження інтерес дітей до занять залишався стабільно високим. Добре знайомі ігри не набридли учасникам, а навпаки, допомагали їм почуватися впевненіше. Лише окремі діти прагнули перейти до нових завдань після того, як повністю проходили фінальний рівень.

Сенсори також досить швидко стали звичною частиною роботи. Для більшості учнів вони не становили проблеми, хоча налаштування системи відстеження рухів очей іноді викликало нетерпіння у дітей із СДУГ, які хотіли якнайшвидше почати гру.

Батьки та школи не висловлювали суттєвих занепокоєнь щодо збору даних. Значною мірою це пояснювалося тим, що команда проєкту відкрито пояснювала, які саме дані збираються, навіщо це потрібно та яким чином забезпечується анонімність учасників.

Найбільшою перешкодою для довготривалого використання платформи виявилися не технології, а кадрові та матеріальні ресурси. На думку учасників проєкту, самі навчальні ігри цілком придатні для використання у школах. Однак максимального ефекту можна досягти лише за умови достатньої кількості підготовлених фахівців і доступу до необхідного обладнання: комп’ютерів, планшетів, а в окремих випадках і дорожчих пристроїв, таких як системи відстеження погляду чи переносні сенсори.

Водночас навіть без збору біометричних даних платформа залишається практичним інструментом, який може допомогти школам зробити навчання більш інклюзивним і враховувати різноманітні освітні потреби дітей.

“Україна справила на мене дуже сильне враження. Це прекрасна країна з неймовірними людьми. Знаєте, я чув звуки вибухів лише кілька ночей і вже тоді відчув, наскільки важко жити в умовах війни. Але ви живете так роками. Це викликає величезну повагу до вашої стійкості. Попри всі труднощі, я зустрів тут надзвичайно відданих своїй справі фахівців, які щодня роблять усе можливе для дітей та дорослих з аутизмом. Окреме місце у моїх враженнях залишив дитсадок “Дитина з майбутнім” – чудовий корекційний заклад для дошкільнят! Зрештою, кожна зустріч, яку я мав в Україні, лише посилювала мої позитивні враження від українців. 

Так, мені хотілося б, щоб вони мали більше підтримки, більше колег і більше можливостей допомагати родинам, які виховують дітей з аутизмом. Я побачив велике прагнення будувати сильну систему підтримки людей з аутизмом, яка супроводжуватиме їх упродовж усього життя та допоможе кожному знайти своє місце в суспільстві. Так, проблеми є, як і в США, але, на мою думку, Україна рухається у правильному напрямку”, – підсумовує Джеймс Фрост. 

Важливою частиною візиту стала передача українським колегам усіх матеріалів, якими Джеймс Фрост користувався у своїй багаторічній практиці: прикладів документів, алгоритмів оцінювання, форм для міждисциплінарної роботи, методичних рекомендацій та інших напрацювань, які можуть стати корисним ресурсом для подальшого розвитку українських фахівців.

“Будь-який міжнародний обмін дає нам можливість подивитися на звичні процеси під іншим кутом, порівняти підходи та зрозуміти, які інструменти можуть бути корисними саме для України. Ми вдячні Джеймсу за відкритість, готовність зустрічатися з родинами й фахівцями та за те, що він поділився матеріалами, напрацьованими протягом років роботи. Тепер наше завдання полягає в тому, щоб уважно їх опрацювати та визначити, що можна застосувати з урахуванням потреб українських дітей, дорослих з аутизмом і їхніх родин і поділитися цією інформацією з тисячами українських родин”, – зазначила директорка МГО “Дитина з майбутнім” Інна Сергієнко.

А ми щиро дякуємо Джеймсу Фросту за готовність ділитися своїми знаннями, досвідом та матеріалами, відкритість до професійного діалогу й час, який він присвятив українській спільноті під час війни, і відзначаємо це особливою памʼятною подякою і бажаємо пану Джеймсу успіхів у його професійній діяльності. 

Нижче – матеріали Джеймса Фроста та деякі матеріали, підготовлені за результатами його візиту до України:

Система підтримки людей з аутизмом у США: досвід спеціального педагога Джеймса Фроста

Джеймс Фрост відвідав дитячий садок для дітей з особливостями розвитку “Дитина з майбутнім” 

Джеймс Фрост розповідає про власний досвід та систему підтримки аутистів у США

Папка з корисними матеріалами від Джеймса Фроста (протоколи оцінювання, бланки, анкети супроводу тощо) англійською

Під час вебінару Михайло розповів, як адаптувати дитину з аутизмом до нового середовища та подій, та чому зміни можуть викликати сильну тривогу та напруження у людини з РАС. На прикладах із власного досвіду він пояснив, що відбувається під час переходу до нових правил і розкладів, зміни класу, вчителя чи колективу, а також у ситуаціях, до яких неможливо підготуватися заздалегідь.

Переглянути запис цього онлайн-вебінару можна за посиланням, а попередні записи – у плейлісті “Аутист розповідає”.

А попереду на вас чекають ще дві теми:

• повітряні тривоги та укриття, як підтримати дитину з РАС у стресових ситуаціях;
• відновлення ресурсу, індивідуальні способи відпочинку та створення безпечного простору для відновлення.

Хочемо почути й ваші запитання та побажання. Тож залишайте коментарі під постами в нашому Telegram-каналічи на сторінці Facebook. 

Представляємо Вам новий випуск електронного журналу “Аутизм сьогодні” за червень 2026 року.

На його сторінках на Вас чекає новина про запуск серії онлайн-вебінарів «Аутист розповідає» від Михайла Сергієнка, людини з РАС, майбутнього науковця, волонтера МГО «Дитина з майбутнім», студента біомедичних наук із фокусом на нейронауки в Університеті Единбурга та сина засновниці МГО «Дитина з майбутнім» Інни Сергієнко. Деталі – у випуску!

Також представляємо Вашій увазі результати спеціального заходу у Гданську «Забезпечення сталого розвитку людського виміру в майбутньому», присвяченого ролі людей з інвалідністю під час та після відновлення країни. Представники МГО «Дитина з майбутнім» взяли участь у цій, без перебільшення, життєво важливій панелі. Про що на ній ішлося і які основні висновки зробили представники МГО «Дитина з майбутнім» за результатами цієї зустрічі – дізнавайтеся у номері.

А ще перед літніми канікулами 2026 року МГО «Дитина з майбутнім» провела в соцмережах експрес-опитування родин, які виховують дітей з аутизмом та іншими ментальними порушеннями, щоб краще зрозуміти їхні пріоритети у виборі варіантів відпочинку та нюанси його організації. А результати дізнавайтеся на сторінках “Аутизм сьогодні!

Приємного читання!

Слава Україні!

Друзі, сьогодні о 18:00 пройшов другий онлайн-вебінар з Михайлом Сергієнком в рамках серії “Аутист розповідає”. Цього разу говорили про те, що робити коли ресурс у аутиста закінчується, і як розпізнати емоційне виснаження у дитини з РАС.

Під час вебінару Михайло розповів, як накопичується емоційне виснаження у дітей з аутизмом, за якими ознаками його можна помітити та чому цей стан часто плутають із небажаною поведінкою. Також поговорили про причини перевантаження, профілактику зривів і підтримку дитини вдома та у школі, і, звичайно, Михайло відповів на всі запитання слухачів.

Переглянути запис цього онлайн-вебінару можна за посиланням, а попередні записи – у плейлісті “Аутист розповідає”.

Усього в межах цього циклу ми плануємо провести п’ять зустрічей із Михайлом. Тож попереду ще три теми:

• адаптація до нового середовища та подій, чому зміни бувають такими складними для людей з РАС;
• повітряні тривоги та укриття, як підтримати дитину з РАС у стресових ситуаціях;
• відновлення ресурсу, індивідуальні способи відпочинку та створення безпечного простору для відновлення.

Хочемо почути й ваші запитання та побажання. Тож залишайте коментарі під постами в нашому Telegram-каналі чи на сторінці Facebook. 

Під час зустрічі з аудиторією Джеймс Фрост не лише розповів про власний професійний досвід, а й показав, як побудована система підтримки людей з аутизмом у США.

Від закону до реальної підтримки

За словами фахівця, одним із ключових етапів розвитку системи стало закріплення на законодавчому рівні принципу, що жодна дитина не повинна залишитися без можливості навчатися та розвиватися незалежно від своїх особливостей чи інвалідності. Саме після цього почали активно розвиватися громадські організації, сервіси підтримки та місцеві програми для сімей.

Головною особливістю американської системи є те, що вона підтримується одночасно на федеральному та місцевому рівнях. Американська система працює за принципом децентралізації:

• федеральний уряд виділяє фінансування;

• кошти розподіляються між штатами;

• у кожному штаті працюють регіональні організації, які відповідають за підтримку людей з інвалідністю;

• багато великих організацій мають представництва по всій країні, що дозволяє забезпечувати однаковий доступ до допомоги незалежно від місця проживання.

Однією з найбільших відмінностей американської системи Джеймс називає безперервність підтримки. Одразу після встановлення діагнозу дитина та її родина отримують право на відповідні сервіси.

До 22-річного віку супроводом займається спеціалізована регіональна організація, яка працює спільно зі школою. Навіть коли дитина починає навчатися, школа не залишається з проблемою сам на сам, а взаємодіє з цією організацією. У 22 роки починається перехід молодої людини з РАС до системи підтримки дорослих, після чого вона отримує супровід уже протягом усього життя.

Ще один принцип роботи американських фахівців, про який говорив Джеймс Фрост, – це постійний аналіз ефективності. Тобто, якщо дитина демонструє прогрес, обрана стратегія продовжується. Якщо ж результату немає, команда аналізує причини, переглядає підхід і будує новий план підтримки.

Щодо роботи фахівців, педагогів та їхньої взаємодії з батьками дитини, то ще однією з особливостей системи підтримки аутистів в США є командний підхід. Наприклад, ініціювати оцінювання можуть як школа, так і батьки, але працюють вони лише спільно. До процесу залучаються різні спеціалісти; для кожного чітко визначені функції та відповідальність. Усі члени команди мають право висловлювати свої рекомендації щодо індивідуальної програми розвитку (ІПР). Такі документи містять детальні алгоритми роботи, які можуть слугувати практичним прикладом для українських фахівців.

Окрему увагу Джеймс приділив тому, як у США організована інклюзивна освіта. Він наголосив, що інклюзія має різні рівні підтримки. Як правило, дитина починає навчання у звичайній школі в інклюзивному класі. Якщо є цього недостатньо, вона переходить до спеціального класу, який працює всередині тієї ж школи й забезпечує більше індивідуальної підтримки.

Якщо ж навіть цього виявляється недостатньо через дуже складні поведінкові або інші особливості, дитину можуть перевести до спеціалізованого навчального закладу з невеликими класами, де з групою до десяти дітей працюють одразу кілька дорослих фахівців. Таким чином, у будь-якому випадку дитина отримає саме той рівень підтримки, який відповідає її потребам.

Проте Джеймс також розповів про ще одну частину американської системи, про яку, на жаль, говорять нечасто, але від замовчування явище нікуди не зникає. Якщо сім’я більше не може забезпечувати необхідний догляд, існують спеціалізовані заклади при лікарнях, де людина може проживати тимчасово або постійно. Деякі родини користуються такою допомогою лише на кілька днів, інші приймають рішення про тривале проживання.

Таке рішення родин зовсім не означає відмову від дитини. Батьки можуть продовжувати підтримувати зв’язок і брати активну участь у її житті. І таких родин – більшість. Однак у випадках, коли сім’я не забезпечує безпечних умов проживання, рішення про таке влаштування може ухвалювати й Служба захисту дітей (Child Protective Services).

Для самого Джеймса ця тема є дуже особистою. Його молодший брат мав тяжкі порушення розвитку. Коли батьки зрозуміли, що вже не можуть забезпечити необхідний догляд, він проживав у такому спеціалізованому закладі. На жаль, брат помер у 17 років через важкі супутні захворювання.

Особиста історія Джеймса Фроста

Розповідаючи про свою роботу, Джеймс багато говорив і про власну сім’ю.

Його 38-річний син має аутизм. Сьогодні він працює, навчається керувати автомобілем, а родина допомагає йому підготуватися до самостійного життя окремо від батьків. Втім, цей шлях був непростим. До 21 року син отримував неправильні діагнози, і лише пізніше йому поставили правильний діагноз – аутизм.

Роботу йому допомогла знайти організація, яка займається підтримуваним працевлаштуванням. Джеймс також зізнався, що йому самому було непросто прийняти особливості свого сина. Навіть після першого діагнозу він довго не міг повірити й погодитися з тим, що дитина має особливості розвитку. Саме ця щира розповідь особливо відгукнулася українським батькам. Вони побачили, що незалежно від країни батьківський шлях часто супроводжується однаковими переживаннями, сумнівами та пошуком відповідей.

Поради для батьків від Джеймса Фроста

Під час зустрічі Джеймс відповів на численні практичні запитання батьків щодо навчання дітей, розвитку навичок та поведінки. Однією з головних рекомендацій стала послідовність.

За словами фахівця, якщо в родині встановлюється певне правило, його мають однаково підтримувати всі дорослі. Дитина повинна чітко розуміти:

• які існують правила;

• яких меж необхідно дотримуватися;

• чого від неї очікують.

Не менш важливою він називає й зміну самого підходу до розвитку дитини. Спочатку необхідно прийняти дитину такою, якою вона є, а не намагатися якомога швидше зробити її схожою на типових однолітків. Першочерговим завданням мають стати функціональні навички:

• самостійно почистити зуби;

• одягнутися;

• приготувати просту їжу;

• сходити до магазину;

• максимально обслуговувати себе в повсякденному житті.

Лише після цього, відповідно до можливостей конкретної дитини, слід активно розвивати академічні знання. Чому саме так? Основною метою такої роботи є максимально незалежне життя людини в майбутньому. Адже навіть у США, де існує розвинена система підтримуваного проживання, батьки все одно хвилюються про те, як житиме їхня доросла дитина після того, як вони вже не зможуть про неї піклуватися.

Важливо, що Джеймс Фрост демонструє не лише окремі методики роботи, а й цілісну систему, у якій освіта, соціальні служби, родина та громада працюють разом. Саме такий підхід дозволяє не лише навчати дітей з аутизмом, а й поступово готувати їх до максимально самостійного, гідного життя в дорослому віці.

В Україні Джеймc ділитиметься практичним досвідом американської системи спеціальної освіти та підтримки людей з особливими освітніми потребами, елементи якої можуть бути використані на практиці і у нас. Наразі у вас є можливість запросити Джеймса із консультаціями, лекціями та навчальними зустрічами для фахівців і родин – він працюватиме в Україні до вересня 2026 року. 

Основні потенційні теми зустрічей та навчань:

• навчання і підтримка дітей, підлітків та молодих дорослих з аутизмом (особливий акцент на віці 12+);
• підтримка людей з помірними й тяжкими інтелектуальними порушеннями;
• допомога батькам і сім’ям;
• практики інклюзії у США;
• американська система спеціальної освіти та елементи, що можуть бути корисними в Україні.

Першим місцем, яке вже відвідав Джеймс Фрост, стала київська організація “Всесвіт у тобі”. Попереду на нього чекають зустрічі з фахівцями та родинами в різних регіонах України.

МГО “Дитина з майбутнім” запрошує організації, заклади, команди фахівців, представників соціальних служб, а також родини, які виховують підлітків і молодих людей з аутизмом, подати заявку на проведення зустрічі, навчання або індивідуальної консультації.

Зареєструватися можна за посиланням: https://forms.gle/9px7vpGw9VKU92Zd8

Звертаємо увагу, що графік Джеймса Фроста вже частково сформований, тому після отримання заявки ми зв’яжемося з кожним заявником індивідуально, щоб повідомити про можливість і час проведення зустрічі.

Важливо:

• участь Джеймса Фроста у проєкті є повністю безкоштовною;
• він готовий працювати в різних регіонах України;
• для проведення зустрічей необхідно забезпечити переклад з/на англійську
• рекомендація із поселення буде дуже допоміжна

Вже цього тижня, а саме 2 липня о 17:00 за київським часом, відбудеться перша зустріч “Тривога при аутизмі: як вона виникає та що допомагає з нею справлятися”.

Під час вебінару Михайло поєднає особистий досвід життя з аутизмом і сучасні наукові знання про роботу мозку. Він розповість, чому тривога при РАС може проявлятися по-різному, які ситуації найчастіше стають тригерами, як дитина переживає цей стан і що справді допомагає впоратися з ним.

Також поговоримо про дії дорослих, які допомагають дитині відчути безпеку, та розберемо практичні рекомендації, які можна застосовувати у повсякденному житті.

Вебінар відбудеться на платформі YouTube, а його запис Ви зможете знайти на нашому YouTube-каналі.

Посилання на трансляцію:

https://youtube.com/live/HIw1XfwsBik?feature=share

Онлайн-трансляції з Михайлом відбуватимуться щочетверга о 18:00 за київським часом. І наступні теми вебінарів такі:

• Коли ресурс закінчується: як розпізнати емоційне виснаження у дитини з РАС;
• Чому зміни бувають такими складними: адаптація до нового середовища та подій;
• Повітряні тривоги та укриття: як підтримати дитину з РАС у стресових ситуаціях;
• Як допомогти дитині відновлювати ресурс: погляд аутичної людини.

А подивитися всі трансляції в режимі офлайн можна на нашому YouTube-каналі за посиланням.