Цього разу говорили про сенсорне перевантаження та шкільне виснаження у дітей з аутизмом, а саме, як розпізнати ознаки перевантаження, допомогти дитині відновитися після навчального дня та створити комфортніші умови у школі.

Під час вебінару детально розібрали:

• ознаки сенсорного перевантаження;
• відновлення після школи;
• сенсорні потреби в класі;
• шкільні адаптації;
• допомогу під час кризових моментів.

Тож долучайтеся до перегляду за посиланням https://www.youtube.com/live/KdYX5FMorLg

Сьогодні 35-й День Незалежності України – день, який не вимірюється ані круглими цифрами, ані гарними словами. Сьогодні ми як ніколи відчуваємо, що це цінність, яка не має ціни. І саме тому ворог прагне не просто зменшити нашу територію чи послабити економіку. Ні, він хоче повністю стерти Україну з мапи світу і фізично знищити нас як волелюбну, талановиту і героїчну націю.

У цей день ми схиляємо голови перед нашими мужніми захисниками і захисницями. Перед тими, хто щодня мужньо стоїть між теплом наших родин і мороком людиноненависницької деспотії. Ваша стійкість – ось що дозволяє нам сьогодні говорити про майбутнє. Глибока шана і низький уклін.

Окремо дякую нашим партнерам і друзям у всьому світі. Тим, хто підтримує, допомагає, голосно говорить про Україну і українських дітей. Ваша солідарність завжди додає сил і нагадує: ми не самі і наша Перемога буде спільною!

Я дякую державі Україна за те, що навіть у такі складні часи вона не забуває про дітей з особливостями розвитку. За те, що зберігає програми підтримки, приймає нові закони, намагається створювати умови для розвитку дітей навіть, коли навколо виють повітряні тривоги і пікірують російські ракети. Бо піклуватися про найвразливіших – один з найсильніших проявів сили. Бо саме інклюзія робить наше суспільство кращим і мудрішим, і саме інклюзія – це про країну, яка вміє приймати різних і може захистити всіх.

І я, звісно, дякую вам, батьки! Ви не здаєтесь і щодня захищаєте своїх дітей не лише від небезпек війни, а й від байдужості, стереотипів і самотності. Ви вчите їх жити, любити й вірити. Бережіть, будь ласка, себе й свої родини!

Наша команда продовжує наполегливо працювати тому, що кожен з нас вірить: незалежна Україна –  це країна, де кожна людина навіть, коли вона ще й маленька, має право бути собою. Де прийняття важливіше за «норму», а любов сильніша за страх. І де, врешті решт, інклюзія не виняток, а джерело національної сили.

Нехай Незалежність України буде не лише політичним фактом, а живою реальністю і реальним захистом для кожної родини. Нехай вона росте разом із нашими дітьми — вільними, сильними, розумними й успішними.

З Днем Незалежності, українці!

З повагою,

Інна Сергієнко, засновниця МГО «Дитина з майбутнім», консул «Аутизм Європа»

Михайло Сергієнко знає аутизм ізсередини, але водночас намагається дивитися на нього через науку. Він вивчає біомедичні науки з фокусом на нейронауки в Единбурзькому університеті, волонтерить у МГО “Дитина з майбутнім” та нещодавно провів серію вебінарів “Аутист розповідає”. Для Михайла це перший досвід роботи з батьками та фахівцями, а для слухачів – можливість поставити свої запитання безпосередньо аутичній людині.

Ми поговорили з Михайлом про те, що дає такий діалог обом сторонам, чому власного досвіду аутизму не завжди достатньо, де починається відповідальність спікера і як наука поступово змінює його погляд на роботу, яку він хоче продовжувати.

Михайле, сьогодні ти вивчаєш біомедичні науки з фокусом на нейронауки в Единбурзькому університеті, волонтериш в МГО “Дитина з майбутнім” і нещодавно провів серію вебінарів “Аутист розповідає”. Як ти сам визначаєш свою роль у цій роботі з урахуванням своєї освіти і досвіду життя з аутизмом? 

Моя роль у серії вебінарів – це поширити обізнаність про аутизм, надати додаткову інформацію батькам. Для мене важливо, що при цьому я можу говорити не тільки про те, що вивчаю в університеті, але й про власний досвід життя з аутизмом. Це дає можливість пояснювати деякі речі з двох сторін: з точки зору того, як певні процеси описуються науково, і з точки зору того, як вони насправді можуть відчуватися самою аутичною людиною.

Мені здається, для батьків це особливо корисно, тому що поведінка дитини не завжди зрозуміла ззовні. Іноді те, що виглядає як небажання щось робити, дивна реакція або ж загалом проблемна поведінка, для самого аутиста може мати зовсім інше пояснення. І тут я можу розповісти, як деякі такі ситуації сприймаються зсередини. Можливо, це допоможе батькам трохи інакше подивитися на поведінку своєї дитини і спробувати зрозуміти, що за нею стоїть. Хоча, звичайно, я завжди пам’ятаю, що мій досвід не є досвідом усіх аутичних людей.

Також для мене було дуже цінним взагалі отримати досвід такого роду роботи, допомагаючи батькам. Це новий для мене формат, і мені цікаво вчитися краще пояснювати складні речі, відповідати на запитання і бачити, яка саме інформація справді потрібна батькам і може бути для них корисною. Тобто, це одночасно можливість поділитися власним досвідом та знаннями і можливість для мене самого розвиватися в цій роботі. І мені подобається, що цей процес працює в обидві сторони: я можу щось дати людям, але водночас сам багато чого вчуся завдяки їхнім запитанням.

Вебінари “Аутист розповідає” вже дали тобі можливість напряму спілкуватися з батьками, фахівцями та іншими зацікавленими слухачами. Що в цьому досвіді виявилося найцікавішим або навіть несподіваним? Що, на твою думку, вдалося особливо добре, а що після перших зустрічей ти хотів би змінити?

Найбільш неочікуваним для мене було саме відчуття відповідальності. Думаю, до початку вебінарів я не до кінця розумів, наскільки сильним воно буде. В якийсь момент я усвідомив: те, що я зараз скажу або пораджу, може реально вплинути на життя людей. Батьки можуть почути мою відповідь, повірити їй, а потім використати цю пораду у спілкуванні зі своєю дитиною. І тоді починаєш зовсім інакше ставитися до кожного слова.

Коли ти просто розповідаєш про власний досвід, це одна ситуація. Ти можеш сказати: “У мене було так, я це відчував ось так”. Але коли люди ставлять конкретні запитання про своїх дітей і чекають від тебе відповіді, це вже зовсім інший рівень відповідальності. І я відчув, наскільки правильним і обережним мені потрібно бути зі словами та порадами. Не сказати щось просто тому, що це працювало для мене, і не створити враження, що я знаю відповідь на все лише тому, що сам аутист. Тому я намагаюся чітко розділяти, де я говорю: “Це мій власний досвід”, а де вже потрібні більш загальні знання, інформація з досліджень або досвід інших аутичних людей.

Мені здається, особливо добре вдалося саме пряме спілкування з батьками. Мені було цікаво слухати їхні запитання, тому що вони дуже швидко показують, що насправді важливо людям у повсякденному житті. Десь за питанням видно нерозуміння поведінки дитини, десь розгубленість, десь бажання зрозуміти, чому вона робить саме так. І для мене це теж дуже цінний досвід. Такі запитання змушують думати, іноді визнавати, що я чогось не знаю, а потім іти й розбиратися глибше. 

Про що найчастіше запитували учасники вебінарів? Чи були питання, які здивували, змусили дивитися на знайому тему інакше або навіть стали приводом щось додатково дослідити? І навпаки, на які питання тобі було найскладніше відповідати?

Якоїсь однієї тематики питань не було. Учасники запитували про дуже різні аспекти аутизму, і для мене це якраз і було цікавим. Тому що навіть коли два питання на перший погляд стосуються однієї теми, за ними можуть стояти абсолютно різні ситуації. Дуже багато залежить від самої людини, її віку, особливостей, від того, як вона комунікує і скільки підтримки їй потрібно. І під час вебінарів я, мабуть, ще сильніше побачив, наскільки великим і різним насправді є аутичний спектр.

Особливо мене зачепила тема аутистів, яким потрібно багато підтримки. Я зрозумів, що саме про них хочу більше дізнаватися і більше досліджувати. Тому що я сам аутист, але це не означає, що я автоматично знаю, що відчуває або чого потребує будь-яка інша аутична людина. Мій власний досвід тут має свої межі. І для мене важливо їх бачити, а не думати: якщо я сам через щось пройшов, значить можу пояснити досвід усіх інших.

З людьми, яким потрібно значно більше підтримки, не всі речі працюють так само. Або вони можуть працювати, але потребувати набагато більше часу, повторень і зусиль. Іноді буває важче побачити прогрес. Він може бути повільнішим або проявлятися зовсім не так, як його очікують дорослі. Мені здається, це теж дуже важлива річ для батьків: не пропустити цей прогрес тільки тому, що він виглядає не так, як вони собі його уявляли.

Саме на такі питання мені було найскладніше відповідати. Я не хочу давати впевнену пораду тільки тому, що від мене чекають відповіді. Якщо певного досвіду в мене немає, я краще визнаю, що мені потрібно більше знати. Тоді я можу піти, почитати дослідження, подивитися на досвід інших людей і спробувати розібратися глибше. Я побачив не тільки те, про що можу говорити впевнено, але й те, чого я поки не знаю. І це для мене навіть цікавіше, тому що тепер у мене є конкретні питання, які хочеться досліджувати далі.

Ти говориш про аутизм одночасно з двох позицій: як людина з РАС і як майбутній науковець, що вивчає нейронауки. Наскільки легко поєднувати ці дві перспективи? Чи трапляється, що твій особистий досвід не збігається з тим, що описує наука, або що наукові знання допомагають тобі по-новому зрозуміти власний досвід? 

Поки що я не застосовував нейронауку безпосередньо у своїх порадах під час вебінарів. Для мене це все ж дві різні речі: є мій особистий досвід як аутичної людини, а є те, що я вивчаю в університеті. І мені важливо їх не змішувати просто тому, що вони обидві пов’язані з аутизмом. Не думаю, що можна взяти знання з нейронаук і одразу на їхній основі сказати батькам: ось так працює мозок вашої дитини, а тому вам потрібно робити саме це. Насправді все набагато складніше.

Але я вже відчуваю, що розуміння біології дуже допомагає мені працювати з інформацією. Мені легше читати релевантні наукові статті, розуміти, що саме досліджували автори, як вони отримали свої результати і, головне, що з цих результатів насправді можна стверджувати. Мені це цікаво ще й тому, що я можу не просто прочитати якийсь висновок про аутизм, а спробувати розібратися, звідки він взявся. Мені подобається сам цей процес, коли ти не просто шукаєш готову відповідь, а намагаєшся зрозуміти, на чому вона базується.

Тому зараз ці дві перспективи для мене скоріше доповнюють одна одну, але я не намагаюся їх штучно об’єднувати. Власний досвід дозволяє мені говорити: “Я знаю, як деякі речі можуть відчуватися зсередини, тому що сам через це проходив”. А освіта поступово дає мені інший інструмент: можливість подивитися на те саме питання з наукової сторони, перевірити інформацію і зрозуміти її глибше.

Вебінар потребує не лише часу перед камерою, а й серйозної підготовки. Як виглядає цей процес у тебе, особливо зараз, коли в Києві доводиться працювати під час повітряних тривог та обстрілів? Що допомагає зберігати концентрацію, готувати матеріал і продовжувати цю роботу в таких умовах?

Праця над вебінарами була для мене скоріше виснажуючою саме в довгостроковій перспективі. Сам вебінар займає кілька годин у конкретний день, але насправді робота над ним починається набагато раніше. Впродовж тижня мені треба було знайти час на планування контенту, роботу з інформацією, організаційні моменти, підготовку презентації, а потім уже на сам вебінар. Тому це не було так, що я одного дня сів, провів вебінар і забув про нього. Він фактично був зі мною весь тиждень.

І, звичайно, набагато складніше це відчувалося через повітряні тривоги та обстріли. Особливо через сон. Коли вночі декілька разів прокидаєшся через тривогу або просто погано спиш, наступного дня ніхто не повертає тобі ці години і не додає енергії. А тобі все одно потрібно читати інформацію, думати, готувати матеріал, працювати над презентацією. Ти можеш це робити, але відчуваєш, що ресурсу вже менше. І коли так відбувається не один день, втома просто поступово накопичується.

Тому для мене найскладнішим було навіть не провести сам вебінар. Коли він уже починався, я розумів, навіщо я тут і про що хочу говорити. Складніше було протягом тривалого часу поєднувати підготовку з навчанням, звичайним життям і тією реальністю, в якій ми зараз живемо. Особливо коли ти не можеш запланувати, що сьогодні точно добре поспиш, а завтра будеш продуктивним, тому що від тебе це не завжди залежить.

Мені дуже допомогло те, що я не намагався підготувати все за один день. Для мене це було принципово. Я розподіляв роботу: окремо планував контент, окремо працював з інформацією, потім готував презентацію.

Також дуже допомагала підтримка близьких мені людей. І, що для мене не менш важливо, час на хобі та просто на відпочинок. Я не хотів відмовлятися від усього цього заради вебінарів, тому що розумів: якщо постійно забирати ресурс у себе самого, в якийсь момент просто нічого не залишиться. І тоді вже не має значення, наскільки добре ти все спланував.

Чи плануєш ти розширювати співпрацю з МГО “Дитина з майбутнім” і, якщо так, що це буде? Про що тобі самому сьогодні найбільше хочеться говорити з аудиторією?

Зараз у мене немає точної відповіді щодо конкретного формату. І, напевно, я поки не хочу її мати, тому що мені цікаво пробувати різні варіанти і дивитися, де я можу бути найбільш корисним. Але я точно планую продовжувати співпрацю з МГО “Дитина з майбутнім” і поступово розширювати свою роботу.

Мені було б цікаво розвиватися як консультант, продовжувати давати лекції, більше спілкуватися з батьками та фахівцями, а також допомагати з організацією заходів “Дитини з майбутнім”. Наприклад, уже зараз усі охочі, батьки чи фахівці, можуть звернутися до мене й отримати безкоштовну консультацію. Для цього достатньо написати моїй мамі, засновниці МГО “Дитина з майбутнім” Інні Сергієнко у Facebook.

Для мене це досить важливий крок, тому що вебінар і особиста консультація все-таки дуже різні речі. Під час вебінару ти говориш одразу з великою кількістю людей, а тут можеш почути конкретну історію, конкретне питання і спробувати розібратися саме в ньому. Думаю, такий досвід теж допоможе мені краще розуміти, з якими проблемами батьки та фахівці стикаються у реальному житті.

Вебінари взагалі дали мені перший серйозний досвід такої роботи. І разом із цим вони досить чітко показали, в яких напрямках мені самому ще потрібно отримувати більше знань. Мені це подобається, тому що я не хочу просто один раз підготувати певну кількість інформації про аутизм і потім постійно її повторювати. Якщо я продовжуватиму цю роботу, то хочу, щоб разом із нею розвивався і я сам. Тому я не хотів би зараз обмежувати себе тільки одним форматом. Це можуть бути лекції, консультації або щось зовсім інше, якщо ми зрозуміємо, що саме такий формат буде найбільш корисним для батьків і самої організації.

Щодо тем, мені хотілося б більше говорити про ті аспекти аутизму, де можна поєднати досвід самих аутичних людей з інформацією, яка буде практично корисною батькам. Водночас після проведених вебінарів я побачив, що мені самому потрібно продовжувати вчитися, зокрема більше досліджувати досвід аутистів, яким потрібен значний рівень підтримки.

Зокрема, державна соціальна допомога зросте до не менше 8 000 грн. Надбавка на догляд дитини з інвалідністю до 18 років з підгрупою А становитиме не менше 8 000 грн, а для дитини з інвалідністю – не менше 4 000 грн.

Законом також запроваджується комбінована соціальна послуга раннього втручання (від народження до 4-х років), яка спрямована на мінімізацію впливу порушень розвитку на повсякденне життя дитини та підтримку її родини.

А з 2027 року, упродовж п’яти років, коштом держави буде здійснюватись фінансування таких послуг:

• супровід під час інклюзивного навчання;
• комплексного розвитку та догляду дітей з інвалідністю;
• тимчасового відпочинку для батьків або людей, які їх замінюють.

Для дітей, інвалідність яких пов’язана з пораненням або іншим ушкодженням здоров’я внаслідок вибухонебезпечних предметів, розмір державної соціальної допомоги додатково збільшуватиметься на 50% основної допомоги.

Крім того, якщо дитина з інвалідністю має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і на державну соціальну допомогу у зв’язку з інвалідністю, вона зможе отримувати обидві виплати одночасно.

Новий закон також підвищує розміри державної соціальної допомоги для людей з інвалідністю з дитинства:

• І група: не менше 8 000 грн;
• ІІ група: не менше 4 000 грн;
• ІІІ група: не менше 3 000 грн.

Крім того, для людей з інвалідністю з дитинства І групи додатково встановлюється надбавка на догляд:

• підгрупа А: ще не менше 8 000 грн, разом не менше 16 000 грн;
• підгрупа Б: ще не менше 4 000 грн, разом не менше 12 000 грн.

Діти з інвалідністю, які перебувають на повному державному утриманні в закладах, отримуватимуть державну соцдопомогу, якавиплачуватиметься в повному розмірі на особисті рахунки дитини:

• 10% на поточний рахунок для особистих потреб дитини;
• 90% на вкладний (депозитний) рахунок дитини.

Після досягнення 14 років дитина зможе самостійно розпоряджатися коштами на поточному рахунку. Накопичені кошти залишатимуться ресурсом для її майбутнього – освіти, лікування та початку самостійного життя.

Ірина Воронцова, експертка з інклюзивних ініціатив та питань РАС/РДУГ, назвала ухвалений закон революційним.

Напередодні Дня Незалежності особливо цінно бачити такі рішення для українських дітей та родин. Тож дякуємо всім, хто працював над цими змінами. Найближчим часом експерти МГО “Дитина з майбутнім” детальніше проаналізують закон та розкажуть, що саме зміниться для родин на практиці.

Життя українських дітей уже понад чотири роки проходить у реальності війни, повітряних тривог, вибухів та постійної невизначеності. Для дітей та молоді з аутизмом й іншими порушеннями розвитку цей досвід може бути особливо складним. Сенсорна чутливість, труднощі з розумінням і вираженням власних емоцій, потреба у передбачуваності та звичному розпорядку можуть посилювати реакцію на стресові події.

Саме тому сьогодні важливо не лише забезпечувати базові потреби дітей, а й створювати для них можливості для регулярного емоційного розвантаження та відновлення.

Однією з таких можливостей стає проєкт “Відчувати світ по-своєму”, який стартує у Києві та у Стрию. Організацію та проведення занять у Києві бере на себе ГО “Всесвіт у тобі”, яка працює з дітьми та молоддю з різними порушеннями розвитку. У межах проєкту фахівці проведуть серію творчих арттерапевтичних майстер-класів, до яких зможуть долучитися понад 150 дітей та молодих людей. А у Стрию серію арттерапевтичних занять проведе ГО “Спільнота Надія Є”, яка опікується 40 родинами, які виховують дітей з особливостями розвитку віком від 4 до 23 років.

Творчість як безпечний простір для емоцій

Арттерапевтичні практики дають можливість працювати з переживаннями не лише через слова. Малювання, робота з кольором, формою та різними матеріалами можуть стати способом висловити те, що дитині складно пояснити або назвати.

Особливої цінності такі заняття набувають під час війни. Постійна напруга накопичується, а можливостей безпечно її вивільнити часто бракує. Творчий процес допомагає переключити увагу, знизити емоційне напруження, отримати позитивний досвід взаємодії та хоча б на певний час повернути відчуття спокою і передбачуваності.

При цьому мета майстер-класів не полягає у створенні якогось “ідеального” продукту. Значення має сам процес: можливість експериментувати, обирати, взаємодіяти з матеріалами, проявляти себе та отримувати задоволення від творчості у комфортному середовищі.

Для дітей та молоді з аутизмом це також може бути ще одним доступним способом комунікації зі світом. Там, де не завжди вистачає слів, говорити можуть кольори, образи та творчість.

Від спільної ідеї до реальної допомоги

Проєкт став продовженням інформаційної кампанії “Відчувати світ по-своєму”, яку МГО “Дитина з майбутнім” та український barefoot-бренд NUGAIA провели у квітні 2026 року. Зібрані під час кампанії кошти були спрямовані на підтримку дітей та молоді з аутизмом і створення для них можливостей для емоційного розвантаження.

Тепер завдяки співпраці з громадськими організаціями ця підтримка перетворюється на конкретні заняття та живі зустрічі з дітьми.

МГО “Дитина з майбутнім” щиро дякує NUGAIA, ГО “Всесвіт у тобі” та ГО “Спільнота Надія Є” за партнерство й готовність разом створювати можливості для підтримки дітей і родин у складний воєнний час.

Ця співпраця вкотре демонструє, наскільки важливим є об’єднання громадських організацій, соціально відповідального бізнесу та фахівців навколо конкретної мети. Адже навіть невеликий простір, де дитина може на певний час відкласти тривогу, зайнятися творчістю, відчути себе в безпеці та просто побути дитиною, сьогодні мають особливу цінність.

Представляємо Вам новий випуск електронного журналу “Аутизм сьогодні” за липень 2026 року.

На його сторінках на Вас чекає цікаве інтерв’ю з директоркою садочка для дітей з особливостями розвитку «Дитина з майбутнім» Наталією Стручек. Цього разу говорили про великі й маленькі перемоги вихованців, навички, які часто залишаються непоміченими, уроки від особливих дітей та літній розвиток без примусу. Детальніше про підсумки навчального року-2026 – читайте у випуску!

Також представляємо Вашій увазі підсумковий матеріал про роботу спеціального педагога Джеймса Фроста, який після кількох тижнів роботи в Україні повернувся до США. За цей час він відвідав українські організації, зустрівся з фахівцями, батьками та родинами, провів консультації та поділився власним досвідом роботи американської системи спеціальної освіти й підтримки людей з аутизмом та іншими порушеннями розвитку. Чим саме фахівець поділився з вітчизняними колегами та батьками – дізнавайтеся у номері!

А ще ми підготували матеріал щодо партнерства “Аутизм Європа” у проєкті EMPOWER, результатом якого стало створення платформи цифрових ігор, які допомагають нейрорізноманітним учням краще зосереджуватися. Всі деталі – на сторінках липневого випуску “Аутизм сьогодні”!

Приємного читання!

Слава Україні!

Ще більше змін чекає на тих, хто вперше йде до садочка чи школи, переходить до іншого закладу, нового класу або групи. Новим може бути практично все: приміщення, маршрут, педагог, однокласники, розклад, правила і навіть місце, де потрібно залишати верхній одяг. Саме тому підготовка до нового навчального року потрібна не лише майбутнім першокласникам. Вона корисна дошкільнятам, школярам різного віку та навіть тим дітям, які багато років відвідують один і той же заклад.

Головне завдання такої підготовки не в тому, щоб за останні тижні літа навчити дитину всього, чого вона ще не вміє. Значно важливіше повернути знайомі опори, освіжити навички, які знадобляться щодня, та зробити майбутні зміни максимально зрозумілими.

Чим менше невідомого, тим легше адаптуватися

Для багатьох дітей з аутизмом передбачуваність має велике значення. Якщо дитина розуміє, куди вона йде, хто там буде, що відбудеться спочатку, а що потім, їй не доводиться витрачати багато сил на постійне очікування невідомого. Саме в цьому і полягає одна з головних цілей підготовки.

Уявімо дві ситуації. У першій дитину будять раніше, ніж зазвичай улітку, одягають у новий одяг, дають незнайомий рюкзак, ведуть новим маршрутом до великої будівлі, де її зустрічає незнайомий дорослий і приводить у приміщення з великою кількістю дітей. У другій дитина вже кілька тижнів знає, що скоро почнеться навчання. Вона бачила фотографію школи, проходила маршрут, знайома зі своїм рюкзаком, бачила клас і фотографію вчителя, а вдома вже поступово змінився режим. Подія та сама, але кількість несподіванок зовсім різна.

Зменшення непередбачуваності допомагає зменшити зайве навантаження. А це важливо і для навчання. Коли значна частина ресурсу дитини витрачається на те, щоб впоратися зі стресом, шумом, змінами та незрозумілими вимогами, то зосередитися на словах педагога, новому завданні чи взаємодії з іншими дітьми значно складніше. Тому підготовка до навчального року починається не з прописів, читання чи повторення таблиці множення. Вона починається з повернення дитині зрозумілого ритму життя. Тож починаємо з режиму дня!

Спочатку повертаємо режим

Під час канікул режим природно змінюється. Діти пізніше лягають спати й прокидаються, снідають в інший час, більше гуляють, довше дивляться мультфільми чи грають, можуть пропускати звичні заняття. Тому не варто чекати останнього вечора перед школою чи садочком, щоб раптом оголосити: “Все, завтра встаємо о сьомій”.

Якщо літній і навчальний режими суттєво відрізняються, починайте поступово наближати один до іншого заздалегідь. Можна потроху переносити час відходу до сну і пробудження, а разом із ними сніданок, обід, прогулянку та вечірні процедури.

Не обов’язково перебудовувати весь день одразу. Спочатку стабілізуйте сон і ранковий підйом, потім прийоми їжі, далі додайте короткі заняття у той час, коли вони приблизно відбуватимуться в садочку чи школі.

Корисно відновити і знайомий вечірній ритуал: вечеря, душ, підготовка одягу, спокійна діяльність, сон. Якщо дитина користується візуальним розкладом, саме час повернути його або створити новий.

Візуальний розклад не обов’язково має бути складною системою з десятками карток. Для однієї дитини достатньо написаного списку, для іншої краще працюють фотографії чи піктограми. Наприклад: “прокинутися → туалет → вмитися → одягнутися → поснідати → почистити зуби → взяти рюкзак → вийти”.

Мета не в тому, щоб контролювати кожен рух дитини. Навпаки, зрозуміла послідовність може поступово зменшувати кількість постійних нагадувань дорослого і формувати самостійність дитини.

Харчування теж повертаємо у навчальний ритм

Про харчування під час підготовки до навчального року часто забувають. Але дитині, яка все літо снідала об одинадцятій, може бути непросто раптом почати їсти о сьомій ранку.

Поступово наближайте час основних прийомів їжі до майбутнього графіка. Якщо дитина снідатиме перед школою, поверніть ранковий сніданок. Якщо у закладі передбачений перекус у певний час, можна приблизно відтворити цей ритм удома.

Для дітей з вибірковістю в їжі особливо важливо заздалегідь з’ясувати, як буде організоване харчування у закладі. Що дитина зможе їсти? Чи дозволено приносити свою їжу? Де вона питиме воду? Чи вміє самостійно відкрити контейнер або пляшку?

Іноді проблема першого навчального тижня ховається не в “небажанні йти до школи”, а в дрібниці: дитина не може відкрити новий ланчбокс, не переносить запах у їдальні або не знає, як попросити води. Чим більше таких речей вдасться продумати заздалегідь, тим менше зайвих труднощів доведеться вирішувати одночасно.

Повертаємо навички самообслуговування

На канікулах дорослі нерідко починають більше допомагати дитині. Немає ранкового поспіху, тому мама може принести одяг, тато зав’язати шнурки, хтось із дорослих прибере тарілку або складе речі. Перед початком навчання варто подивитися, які побутові навички знадобляться дитині протягом дня, і поступово повернути їй більше самостійності.

Для дошкільника це може бути вміння зняти й одягнути простий одяг, помити руки, скористатися туалетом, поїсти ложкою, прибрати за собою, знайти власні речі. Для школяра до цього додаються рюкзак, канцелярія, пляшка з водою, змінне взуття, спортивна форма, вміння скласти свої речі та перевірити, чи нічого не залишилося.

Тому замість абстрактного “будь самостійним” краще тренувати одну конкретну дію. Наприклад, сьогодні дитина самостійно складає у рюкзак пенал. Через кілька днів додається пляшка. Потім вона вчиться перевіряти рюкзак за короткою підказкою: “зошит, пенал, вода”. Для цього можна використовувати піктограми чи наліпки, аби нагадувати дитині, що потрібно взяти. Такі дрібні навички можуть здаватися менш важливими за академічні, але саме з них складається значна частина звичайного дня у школі чи садочку.

Знову вчимося бути частиною групи

Після канікул потрібно пригадати не тільки побутовий, а й соціальний та навчальний ритм.

Вдома дитина часто може вільніше обирати, чим займатися і коли переключатися. У групі все інакше: потрібно іноді почекати, виконати прохання дорослого, перейти від улюбленої діяльності до іншої, прибрати після себе, сісти разом з іншими, завершити певну дію. Ці навички також потроху потрібно активувати вдома.

Наприклад, пограйте всією родиною у просту настільну гру, де потрібно чекати своєї черги. Запропонуйте разом приготувати бутерброди, але кожен виконує свою частину роботи. Попросіть дитину почекати одну хвилину, поки дорослий закінчить справу, і поступово збільшуйте час, якщо вона справляється. Можна використовувати дуже прості побутові інструкції: “Поклади чашку в мийку”, “Принеси рушник”, “Візьми книжку і поклади на стіл”. Якщо одна дія виконується легко, переходьте до двох послідовних: “Візьми чашку і постав її на стіл”.

Тут важливо орієнтуватися на можливості конкретної дитини. Якщо довга усна інструкція губиться вже після перших слів, повторення її голосніше не допоможе. Краще скоротити завдання, показати потрібну дію, використати жест, картку або іншу зрозумілу підказку.

Пропонуємо діяльність

Ще одна навичка, яку варто поступово активувати, це здатність певний час займатися запропонованою діяльністю. Почніть із коротких і бажано знайомих завдань, які дитина здатна виконати. Для дошкільника це може бути сортування предметів, пазл, малювання, ліплення, нанизування намистин, просте завдання за зразком. Для школяр а це може бути читання невеликого тексту, кілька прикладів, письмо, настільна гра на увагу або завдання, пов’язане з його інтересами. Можна використати принцип “спочатку – потім”: спочатку коротке завдання, потім улюблена діяльність. Або таймер, який показує, скільки ще триватиме заняття. Якщо дитина давно не займалася, десять спокійних хвилин можуть бути кориснішими за сорок хвилин боротьби.

Вчимося переключатися з дії на дію

Для деяких дітей найважчим є не заняття, а необхідність його припинити. Тільки-но дитина занурилася у конструктор, гру чи мультфільм, дорослий говорить: “Все, стоп, йдемо їсти”. Через хвилину потрібно вдягатися. Потім виходити з дому. Але кожна така зміна потребує переключення.

У садочку та школі переходів набагато більше, тому їх варто тренувати вдома. Замість раптового “все, закінчили” попереджайте: “Ще п’ять хвилин і прибираємо”, поступово зменшуючи час. Можна використовувати таймер. Деяким дітям допомагає картка “далі”, де зображено наступну діяльність. Іншим достатньо короткої конструкції: “Спочатку прибираємо конструктор, потім підемо гуляти”. Таким чином дитина тренує дуже важливу навичку: не просто припиняти бажану діяльність, а розуміти, що буде після неї.

Нова школа чи садочок не повинні вперше з’явитися 1 вересня

Якщо дитина з аутизмом йде до нового закладу, постарайтеся познайомити її з ним заздалегідь. Спочатку можна просто пройти або проїхати повз будівлю. Наступного разу підійти до входу. Якщо адміністрація дозволяє, зайти всередину, пройти коридором, знайти майбутню групу чи клас. Добре, якщо дитина заздалегідь побачить місця, якими користуватиметься щодня: гардероб, туалет, їдальню, спортивний зал, майданчик. Не потрібно за один візит показувати все, адже для багатьох дітей коротке десятихвилинне знайомство буде кориснішим за годинну екскурсію.

Якщо відвідати заклад неможливо, попросіть фотографії. З них можна скласти невелику історію: “Це моя школа. Ось двері, через які я заходжу. Це мій клас. Тут буде моя вчителька. Тут стоїть моя парта. Після уроків я виходжу звідси, і мене зустрічає мама”.

Для дитини, яка добре розуміє усне мовлення, можна просто разом обговорити майбутній день. Для тієї, якій легше сприймати інформацію візуально, краще використовувати фотографії, малюнки, піктограми чи короткі написи.

Якщо можливо, варто познайомитися з учителем, вихователем, асистентом або іншими дорослими, з якими дитина регулярно контактуватиме. Не вимагайте під час такої зустрічі, щоб дитина неодмінно привіталася, подивилася в очі, відповіла на всі запитання і справила “гарне перше враження”. Мета зустрічі інша: незнайома людина має стати хоча б трохи знайомою.

Так само корисно заздалегідь пояснити дитині, хто приведе її до закладу і хто забере. Для маленької дитини це може бути одним із найважливіших питань усього першого дня: “Мама пішла. А вона повернеться? Коли?” Тож відповідь має бути зрозумілою саме цій дитині: “Після обіду мама прийде”, “Після прогулянки тебе забере тато” або це можна показати у візуальному розкладі.

Навіть знайома школа після літа потребує адаптації

Помилково думати, що готувати потрібно тільки дитину, яка вперше йде до школи. Другокласник, п’ятикласник чи підліток також повертається після кількох місяців іншого життя. Міг змінитися класний керівник. З’явилися нові предмети. Уроки проходять в інших кабінетах. Змінився розклад. Хтось із друзів перейшов до іншої школи. Навіть перехід із однієї групи садочка до іншої може означати нове приміщення, інших дітей, вихователя та правила.

А іноді зовні не змінилося нічого. Але сама дитина вже відвикла від раннього підйому, дороги, шумного коридору, тривалого перебування серед людей та постійних переключень. Тому адаптація після канікул є нормальною частиною повернення до навчання.

У перші тижні дитина може швидше втомлюватися, потребувати більше часу на відпочинок після школи, гірше переносити додаткові заняття. Це не привід автоматично збільшувати вимоги. Спочатку варто подивитися, скільки ресурсу забирає сам процес повернення до навчального ритму.

Подумайте про сенсорне навантаження

Школа і садочок можуть бути дуже насиченим сенсорним середовищем. Розмовляють десятки людей. Дзвенить дзвінок. Рухаються стільці. У коридорі бігають діти. У їдальні пахне їжею. У класі яскраве світло. Хтось випадково торкається плечем у черзі.

Дорослий може майже не помічати цього фонового шуму, тоді як для дитини з аутизмом він може бути значним навантаженням.

Згадайте попередній навчальний рік. Що було найскладнішим? Їдальня? Перерви? Роздягальня? Спортивний зал? Дорога автобусом? Обговоріть це з педагогом. Можливо, дитині потрібні навушники у певних ситуаціях, можливість кілька хвилин побути в тихішому місці, інше місце в класі або коротка рухова перерва. Якщо дитина користується навушниками, сенсорними предметами чи іншими допоміжними речами, не варто вперше давати їх у день початку навчання. Вона повинна заздалегідь знати, що це за предмет і як ним користуватися.

Дитина повинна мати спосіб сказати: “Мені потрібна допомога”. Це одна з найважливіших навичок перед початком навчального року. І не обов’язково робити це усно. Якщо дитина користується альтернативною або додатковою комунікацією, у неї повинні бути доступні потрібні слова, символи чи картки. Можна заздалегідь потренувати кілька найбільш важливих повідомлень: “допоможи”, “перерва”, “туалет”, “болить”. Тренувати їх краще у реальних ситуаціях. Наприклад, коли дитина не може відкрити коробку, не поспішайте одразу допомагати. Дайте можливість використати доступний їй спосіб попросити про допомогу.

Поговоріть із педагогом до початку навчання

Батьки знають про дитину багато речей, яких новий учитель або вихователь просто не може знати, тому варто заздалегідь передати педагогам коротку практичну інформацію. І не обмежуйтеся діагнозом. Сам по собі запис “розлад аутистичного спектра” майже нічого не говорить про те, як допомогти конкретній дитині о десятій ранку в переповненому класі. Набагато корисніше пояснити: як дитина найкраще розуміє інструкції; як просить про допомогу; що її може перевантажити; як виглядає її втома; що допомагає заспокоїтися; які сенсорні особливості важливо врахувати; чим вона цікавиться; що добре мотивує; які побутові дії виконує самостійно, а де потребує підтримки.

Дайте час на адаптацію

Пам’ятайте, що завдання підготовки до нового навчального року полягає саме у зменшенні кількості несподіванок, а не у створенні нових. І навіть добре підготовлена дитина восени все одно буде проходити адаптаційний період. У перші тижні варто уважно спостерігати не тільки за поведінкою у школі, а й за тим, що відбувається після неї.

Дитина може добре триматися протягом навчального дня, а вдома стати дратівливою чи мовчазною. Може потребувати більше усамітнення, руху чи сну. Звичні домашні вимоги можуть тимчасово даватися важче. Тому іноді найкращою зустріччю після насиченого дня будуть знайома їжа, вода, тиша і можливість зайнятися улюбленою справою. А поговорити можна пізніше.

Чек-ліст для батьків дітей з аутизмом: що варто перевірити напередодні навчального року

За кілька днів до початку навчання батькам корисно подумки пройти майбутній день дитини від пробудження до повернення додому і зрозуміти:

• Чи наблизився режим сну до навчального?
• Чи може дитина поснідати у потрібний час?
• Чи знайомі їй одяг, взуття та рюкзак?
• Чи знає вона, куди йде і хто її там зустріне? Чи знайомий маршрут?
• Чи знає педагог про важливі особливості дитини?
• Чи має дитина доступний спосіб попросити про допомогу, перерву, воду або туалет?
• Чи продумані сенсорні труднощі?
•  Чи залишили ви в перші тижні достатньо часу для відпочинку?

Не страшно, якщо не на всі ці запитання відповідь буде позитивною. Дитині з аутизмом не потрібно за кілька тижнів стати зручнішою, слухнянішою чи навчитися всього, що може знадобитися протягом року. Їй потрібно допомогти перейти з одного життєвого ритму в інший.

Повернути знайомий режим. Нагадати потрібні побутові навички. Потроху відновити здатність виконувати завдання і перебувати в групі. Познайомити з новими людьми та місцями. Показати, що буде відбуватися. Дати зрозумілий спосіб попросити про допомогу. І залишити достатньо часу, щоб до змін можна було звикнути. Адже чим менше сил дитина витрачає на боротьбу з непередбачуваністю, тим більше їх залишається на те, заради чого вона й приходить до садочка чи школи: спілкуватися, досліджувати світ, набувати нових навичок і вчитися.

Під час зустрічі говорили про те, як поступово формувати навички, які допоможуть дитині почуватися впевненіше сьогодні та в майбутньому. Обговорили, що можуть робити батьки на різних етапах розвитку та як підтримувати дитину без надмірної опіки.

Тож на вебінарі ми розглядали:

• формування побутових навичок;
• розвиток відповідальності;
• підготовку до підліткового віку;
• професійне самовизначення;
• перехід від школи до дорослого життя.

Вебінар був корисним та дуже інформативним для батьків дітей з аутизмом різного віку, адже підготовка до самостійності починається задовго до дорослого життя. А хто не встиг долучитися до стріму, запрошуємо переглянути запис трансляції: https://youtube.com/live/IXYP4TvAxJk?feature=share

За допомогою методів обробки природної мови дослідники шукали у дописах мовні ознаки дев’яти симптомів депресії за DSM-5. Аналіз показав різницю між двома групами: у дописах користувачів з РАС частіше проявлялися патерни, пов’язані з ангедонією, тобто втратою інтересу та здатності отримувати задоволення, а також із суїцидальними думками.

У групі з РДУГ частіше фіксували мовні патерни, пов’язані з когнітивними труднощами, проблемами зі сном, змінами апетиту та втомою.
Водночас автори наголошують на дослідницькому характері результатів.

Модель розрізняла групи з помірною точністю – залежно від налаштувань аналізу цей показник становив від 0,645 до 0,653 за шкалою від 0 до 1. Отримані закономірності описують тенденції на рівні великих груп і не можуть використовуватися для діагностики депресії або оцінювання стану конкретної людини за її дописами.

Для родин і фахівців ця робота порушує важливе практичне питання: депресивний стан у нейровідмінних людей може проявлятися та описуватися по-різному. В Україні, де діти, підлітки й дорослі роками живуть в умовах війни та тривалого стресу, уважність до змін у поведінці, настрої, сні, інтересах і звичному рівні активності має особливе значення.
Висновки дослідження також показують перспективу подальшого вивчення того, як люди з різними нейророзвитковими станами описують власний психоемоційний стан.

Джерело: https://arxiv.org/abs/2607.05626

Відтепер у МГО «Дитина з майбутнім» можна отримати безкоштовну індивідуальну консультацію Михайла Сергієнка – людини з РАС, волонтера фонду “Дитина з майбутнім”, студента біомедичних наук із фокусом на нейронауки в Університеті Единбурга та спікера серії вебінарів «Аутист розповідає».

Багато батьків говорять, що їм бракує можливості поставити свої запитання людині, яка сама живе з аутизмом і може пояснити власний досвід, спираючись як на особистий шлях, так і на сучасні наукові знання. Саме таку можливість ми хочемо зробити доступнішою.

До Михайла можуть звернутися:
• аутичні діти від 6 років;
• підлітки;
• дорослі люди з РАС;
• батьки та члени родини.

Під час консультації можна обговорити широкий спектр питань: комунікацію, поведінку, тривожність, сенсорні особливості, навчання, соціалізацію, адаптацію, самостійність, взаємини в родині, діагностику та інші теми, які важливі саме для вас.

Консультації проводяться безкоштовно. Формат і тривалість визначаються індивідуально.

Щоб домовитися про консультацію, напишіть Інні Сергієнко – засновниці МГО «Дитина з майбутнім», консулу “Аутизм Європа” та мамі Михайла. Вона допоможе організувати консультацію та узгодити зручний час.

Профіль Інни Сергієнко:
https://facebook.com/inna.sergiyenko