Про що на ній йшлося і які основні висновки зробили представники МГО «Дитина з майбутнім» за результатами цієї зустрічі?

Передусім у світі є чітке й однозначне розуміння, що запорука успішної відбудови України – це доступність та інклюзивність для всіх і кожного. І це вже не просто декларації, а обов’язкові умови розробки, погодження та реалізації кожного проєкту. Усі учасники погодилися, що проєкти відбудови мають не просто враховувати потреби громадян України з фізичними й ментальними особливостями, а безпосередньо залучати останніх як експертів на стадії розробки і реалізації таких проєктів. Ми можемо лише вітати такий глибокий підхід до створення умов для повноцінного життя українців, які постраждали від російської агресії. На жаль, за різними оцінками вже сьогодні таких налічується 3,6 млн, і ця цифра, на жаль, ще ростиме. Ось чому інклюзія, яка до широкомасштабного вторгнення мала доволі обмежену, в основному, з ментальними порушеннями, аудиторію, сьогодні і завтра буде ключовим фактором успішного відновлення і розвитку українського суспільства. Ще раз наголосимо – у всіх є чітке й однозначне розуміння цього.

Якщо дуже стисло систематизувати ключові результати учорашньої дискусії, то вони такі:

1.    Інклюзивний принцип фінансування і розробки проєктів з відбудови. Кошти мають йти на фінансування доступних проєктів з інфраструктири чи послуг, тому критерії інклюзивності мають бути враховані ще на етапі розробки, а не додаватися після їх запуску. Такий підхід є можливим лише в умовах залучення до проєктування людей з інвалідністю, які краще за будь-кого знають що саме потрібно зробити і для чого.

2.    Врахування реального масштабу викликів, зміни характеру фізичних травм, збільшення обсягу набутих психологічних травм та ін. Це вже потребує нових підходів до реабілітації та підтримки людей, зокрема, у сферах протезування, цифрових сервісів, інформаційного забезпечення тощо.

3.    Говоріть і вас почують. Основні тези, зазначені в спільній заяві, були почуті і враховані під час виступів щодо людського виміру відновлення України.

Ще раз хочемо підкреслити:  сьогодні йдеться не просто про відбудову понівеченої інфраструктури України, а про відновлення всього суспільства, в якому кожен її член може навчатися, лікуватися, працювати, отримувати необхідну підтримку та брати участь у суспільному житті, незалежно від наявності діагнозу. Не лише про залізо й бетон, а й про «душу й тіло». Принципи, які роками просувають тисячі громадських організацій, зрештою, почали звучати на увесь світ, і світ каже: ви праві, ми вас підтримуємо.

Інна Сергієнко, засновниця МГО “Дитина з майбутнім” та консул “Аутизм Європа”:

“Це дуже правильний, я би навіть сказала – єдино вірний підхід. Знаєте, у сфері аутизму ми роками говоримо про те, що будь-які рішення мають ухвалюватися тими, кого вони безпосередньо стосуються. Тому ключова теза “Нічого про нас без нас”, яку голосно озвучила європейська спільнота аутистів за останній рік, стає не просто питанням про права якоїсь людини чи групи людей, а запорукою того, що рішення будуть працювати в усій державі і стосуватися здоровя у широкому значення цього слова усієї нації. Ось чому права і потреби людей з інвалідністю мають бути враховані у проєкти на стадії розробки, а люди – залучені до їх реалізації від самого початку.

І ще одне. Вчора хтось зі спікерів сказав, що механізм реалізації цієї програми дуже простий: або йти в політику самому, або створювати експертні групи і працювати з політиками. Все, більше нічого не треба, але це лише на перший погляд здається таким простим… Ми маємо великий і успішний досвід такої діяльності і віримо, що це та річ, яка стане в нагоді не лише український спільноті аутистів, а й усьому нашому багатостраждальному суспільству загалом».

За результатами заходу було  прийнято Гданське спільне звернення громадянського суспільства. Одним із його підписантів стала МГО “Дитина з майбутнім”. Дякуємо всім і кожному!

Інна Сергієнко, засновниця МГО “Дитина з майбутнім та консул “Аутизм Європа” відзначила: 

“В умовах України-2026 такі події є надзвичайно важливими для розвитку сфери аутизму, адже сьогодні не так просто мотивувати людей постійно навчатися та оновлювати свої знання. Школа з питань аутизму, завдяки Ігорю Марценковському, вже багато років поспіль доводить свою цінність – регулярністю і системністю. Фахівці приходять сюди, знаючи, що отримають актуальну інформацію, познайомляться з сучасними підходами та матимуть можливість перейняти досвід провідних експертів. Для батьків особливо важливо, щоб навчалися саме спеціалісти, адже якість допомоги дитині багато в чому залежить від рівня підготовки фахівців на місцях. Чим більше професіоналів долучатиметься до таких освітніх заходів, тим більше користі отримають не лише окремі родини, а й суспільство загалом. Звичайно, хочу висловити щиру вдячність Ігорю Марценковському ще раз і вкотре”. 

Однією з важливих тем, яка не перестає цікавити фахівців, стала роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Були розглянуті сучасні цитогенетичні, біохімічні та молекулярно-генетичні методи обстеження, зокрема каріотипування, хромосомний мікроматричний аналіз та секвенування нового покоління. Подібні дослідження допомагають краще зрозуміти біологічні механізми розвитку аутизму, виявити супутні генетичні захворювання та визначити подальшу тактику медичного супроводу.

Також на Школі була представлена цікава доповідь про нейробіологічні механізми РАС. Зокрема, про сучасні уявлення про походження стереотипних рухів, роль сенсорної обробки інформації, виконавчих функцій та особливостей роботи мозкових мереж. Відповідно до думки експертів, стереотипії не варто розглядати виключно як небажану поведінку. Часто вони виконують функцію саморегуляції, допомагаючи дитині впоратися зі стресом, сенсорним перевантаженням або надлишком емоційних стимулів. Саме тому ефективна підтримка має бути спрямована не лише на корекцію поведінки, а й на пошук причин її виникнення і їхнє усунення. 

Один із найцікавіших виступів був присвячений даним про гендерні відмінності проявів РАС, феномену соціального маскування та високому рівню коморбідних психічних станів. Фахівці звернули увагу на те, що дівчата та жінки з аутизмом значно частіше залишаються недіагностованими через здатність адаптуватися до соціальних очікувань, що нерідко призводить до пізнього встановлення діагнозу та накопичення психологічних та побутових труднощів.

Важливою темою стало й формування реабілітаційного маршруту після встановлення діагнозу. Слухачам представили модель міждисциплінарної взаємодії, у якій ключову роль відіграють дитячий психіатр, клінічний психолог, логопед, ерготерапевт, фізичний терапевт та корекційний педагог. Експерти підкреслювали, що після діагностики родина має отримати не лише медичний висновок на папері, а й зрозумілий план подальших дій, який поєднує медичну, освітню та реабілітаційну підтримку.

Практичну цінність мали також представлені клінічні кейси та алгоритми роботи з пацієнтами після звернення до фахівців із психічного здоров’я. Доповідачі наголошували на важливості ранньої психоосвіти батьків, функціонального аналізу поведінки, модифікації середовища та своєчасного залучення мультидисциплінарної команди. Загалом, програма Школи ще раз підтвердила, що сучасний підхід до аутизму виходить далеко за межі встановлення діагнозу і передбачає комплексну, індивідуалізовану підтримку людини та її родини на всіх етапах життя. 

Інна Марценковська, співорганізаторка заходу, докторка медичних наук, професорка, дитяча психіатриня, завідувачка відділу психічних розладів дітей та підлітків ДУ “Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України” відзначила: 

“Цьогорічна Школа стала особливою для мене тим, що ми вперше так широко розглядали теми, які раніше майже не обговорювалися в контексті аутизму. Зокрема, окрема секція була присвячена питанням осудності та неосудності неповнолітніх нейровідмінних пацієнтів, а також їх взаємодії з системою правосуддя. Вперше прозвучали доповіді про сексуальні злочини, де діти та підлітки з РАС виступають як постраждалі, так і підозрювані. Окрему увагу було приділено питанням судово-психіатричної експертизи для людей з аутизмом. На жаль, сьогодні в Україні ця тема залишається недостатньо вивченою. За наявними статистичними даними, лише в одному випадку постраждалому було встановлено діагноз РАС. 

Водночас програма Школи охопила й традиційно важливі напрямки. Значна увага приділялася питанням фармакотерапії, її доцільності та особливостям призначення пацієнтам з аутизмом, сучасним підходам до реабілітації, а також логопедичній роботі. Фахівці ділилися практичним досвідом розвитку мовлення та ефективними інструментами підтримки комунікації дітей з РАС. І ось саме поєднання нових, складних тем із практичними питаннями щоденної допомоги людям з аутизмом стало однією з головних відмінностей ювілейної Х Школи від попередніх років”.

Про важливість комплексного підходу у розрізі інклюзії розповідала і директорка дитсадка для дітей з особливостями розвитку “Дитина з майбутнім” Наталія Стручек. 

“Головна думка: спеціалізовані втручання не є альтернативою інклюзії. Вони є містком до інклюзії. Ми не протиставляємо спеціалізовану підтримку та інклюзивну освіту. Навпаки, саме розвиток функціональних навичок дозволяє дитині отримати реальну користь від перебування в групі однолітків.

У професійному середовищі ми часто говоримо про право дитини на інклюзивну освіту. Однак іноді інклюзія помилково починається з формального зарахування дитини до групи. Дитина отримує місце в садочку, але не отримує інструментів, які допоможуть їй там функціонувати. Саме тому рекомендація після встановлення діагнозу не повинна обмежуватися фразою «рекомендована інклюзивна форма навчання». Для родини набагато ціннішою є рекомендація, яка описує умови успішного включення дитини до групового середовища. Наприклад, рекомендація щодо поетапного входження до дитячого колективу після оцінки функціональної комунікації, адаптивних навичок, сенсорного профілю та рівня саморегуляції”.

Основна думка фахівчині зводиться до 3-х ключових пунктів:

• Інклюзія не повинна бути автоматичним наступним кроком після встановлення діагнозу РАС.
• Дитині потрібні спеціалізовані втручання, які формують комунікацію, саморегуляцію, адаптивні та соціальні навички.
• І дитячий психіатр може суттєво вплинути на успішність цього маршруту, допомагаючи уникнути передчасної, формальної та травматичної інклюзії.

Підсумовуючи захід, піворганізатор заходу, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, президент Асоціації дитячих психіатрів України Ігор Марценковський підкреслив:

“На жаль, війна досить серйозно вплинула на дитячу психіатрію, зокрема на доступність психіатричної допомоги. Дуже суттєво скоротилася кількість фахівців, які працюють у цій сфері. Водночас прийшли нові люди, нові спеціалісти, повернулися й ті, хто тривалий час не практикував. Дехто з них приніс із собою старі ідеї, уявлення та підходи. Тому, можливо, найважливішим нашим завданням сьогодні є саме освіта фахівців та обмін досвідом. І Школа з питань аутизму частково виконує цю місію. Найголовніше, що вона зберігає традицію живого професійного спілкування, яке під час таких заходів є не менш важливим, ніж заслуховування доповідей в онлайн-форматі.

Дякую всім учасникам, усім, хто знайшов сили та час приїхати до Черкас, а також тим, хто долучився до роботи Школи онлайн”. 

Саме цій темі були присвячені численні виступи на щорічній конференції CALL Scotland ASL and Technology Conference 2026, де експерти з альтернативної та додаткової комунікації (AAC), інклюзивної освіти та підтримуючих, асистивних технологій обговорювали освіту для людей зі складними комунікативними потребами. Директорка МГО “Дитина з майбутнім” Ірина Сергієнко побувала на заході і поділилась з нами найцікавішим.

Що таке AAC і чому вона важлива

AAC (Augmentative and Alternative Communication, альтернативна та додаткова комунікація) охоплює всі способи спілкування, які допомагають людині висловлювати свої думки за відсутності або обмеженості усного мовлення. До AAC можуть належати жести, міміка, фотографії, піктограми, комунікативні книги, планшети зі спеціальними програмами, мовленнєві генератори та навіть системи, які реагують на рух очей.

Фахівці наголошують, що AAC не є заміною мовлення. Її головна мета полягає в тому, щоб забезпечити людині можливість бути почутою, висловлювати свої потреби, брати участь у навчанні та соціальному житті. Проте на практиці багато дітей, які користуються AAC, досі стикаються з низькими очікуваннями і відношенням як до таких, що мають низькі когнітивні здібності. Їх навчають користуватися символами для побутового спілкування, але не завжди дають доступ до повноцінної грамотності. Саме це стало однією з ключових проблем, яку обговорювали учасники конференції.

Грамотність значно ширша за читання книжок

Однією з провідних тем заходу стала концепція мультимодальної грамотності. Про що йдеться?

Традиційно грамотність асоціюється з друкованим текстом. Проте сучасний світ пропонує безліч способів отримувати, обробляти та передавати інформацію. Значення формується не лише через слова на сторінці, а й через голос, музику, ритм, зображення, рух, відео та цифрові медіа. Тобто, сучасне розуміння грамотності занадто вузьке і не відображає свого реального визначення.

Доповідачі акцентували, що грамотність існувала задовго до появи книжок. Печерні малюнки, усні історії, театральні вистави та пісні були способами передавання знань протягом тисячоліть. І сучасні технології фактично повертають нас до цього ширшого розуміння грамотності.

Особливого значення це набуває для нейровідмінних дітей та учнів, які використовують AAC. Якщо інформація подається лише через друкований текст, частина учнів автоматично опиняється в нерівних умовах. Натомість поєднання тексту, аудіо, відео, зображень і практичної діяльності відкриває значно більше можливостей для навчання.

Ірина Сергієнко підкреслює:

“Коли ми говоримо про грамотність, то маємо на увазі значно більше, ніж просто вміння читати. Грамотність починається з розуміння історії, уміння аналізувати, ставити запитання, співпереживати героям і робити власні висновки. Саме тому ми не повинні зациклюватися лише на друкованому тексті. Для когось шлях до літератури починається з книжки, а для когось – з аудіокниги, мультфільму, пісні чи театральної вистави. Важливо не те, в якому форматі людина отримала історію, а те, що вона з нею зробила далі. Чи замислилася над сюжетом, чи зрозуміла героїв, чи змогла висловити власну думку. Тобто, якщо сьогодні дитина не може читати текст самостійно, це не означає, що вона не може розвивати грамотність. Наше завдання – знайти доступний шлях до знань і поступово будувати наступні сходинки розвитку”.

Не діагноз створює бар’єри

Під час конференції неодноразово звучала думка, яка стала своєрідним лейтмотивом заходу: проблему створюють не діагноз, а бар’єри, які його супроводжують.

Дитина може мати аутизм, церебральний параліч, інтелектуальні порушення чи інші особливості розвитку, але саме відсутність доступних матеріалів, альтернативних способів комунікації та гнучких підходів до навчання часто стає головною перепоною на шляху до освіти. Серед найбільш поширених бар’єрів фахівці назвали:

• навчальні матеріали, які існують лише у текстовому форматі;

• відсутність візуальної підтримки;

• сенсорне перевантаження;

• жорсткі вимоги до виконання завдань;

• єдиний спосіб демонстрації знань для нейротипових і нейровідмінних учнів;

• низькі очікування дорослих;

• відсутність доступу до AAC.

На думку доповідачів, саме усунення цих бар’єрів має стати головним завданням сучасної інклюзивної освіти.

Універсальний дизайн навчання: доступність має бути запланованою

Значна частина виступів була присвячена принципам Universal Design for Learning (UDL) або універсального дизайну навчання. Що це таке?

Цей підхід пропонує планувати доступність ще до того, як у дитини виникнуть труднощі. Іншими словами, освітнє середовище має бути створене таким чином, щоб максимально широкий спектр учнів міг брати участь у навчанні без додаткових адаптацій. UDL базується на трьох ключових принципах:

1. Різні способи представлення інформації. Учень може отримувати знання через текст, аудіо, відео, символи, демонстрацію або практичну діяльність.

2. Різні способи залучення. Навчання має враховувати інтереси, мотивацію та особливості сприйняття різних дітей.

3. Різні способи демонстрації знань. Учень може показати, що він зрозумів матеріал, не лише письмовою контрольною роботою, а й усною презентацією, проєктом, малюнком, відео або використовуючи AAC.

Головна ідея полягає в тому, що всі учні можуть досягати високих результатів, але шлях до цих результатів не обов’язково має бути однаковим.

Чому грамотність є питанням незалежності

Під час виступів грамотність розглядалася не лише як академічна навичка. На думку спікерів, вона безпосередньо пов’язана із самостійністю, можливістю робити вибір та брати участь у суспільному житті. Людина, яка може читати та писати, отримує доступ до інформації, послуг, навчання, працевлаштування та соціальної взаємодії. Для користувачів AAC грамотність часто стає інструментом, який дозволяє перейти від обмеженого набору готових символів до повноцінного висловлення власних думок. Саме тому учасники конференції наголошували: кожна дитина має право на навчання грамотності незалежно від рівня підтримки, способу комунікації чи особливостей розвитку.

Небезпека низьких очікувань

Однією з найбільш критичних тем стало питання освітніх очікувань. Фахівці зазначали, що багато дітей, які використовують AAC, ніколи не отримують можливості вивчати читання і письмо на рівні, який відповідає їхньому потенціалу. Вони роками працюють лише з піктограмами, тоді як навчання буквам, словам і письму залишається поза увагою. У результаті формується замкнене коло: дитині не дають можливості навчатися, а потім відсутність результатів використовується як доказ того, що вона не здатна вчитися.

Конференція вкотре підкреслила важливість високих, але реалістичних очікувань щодо всіх учнів. Доступність не означає спрощення змісту. Вона означає створення умов, за яких кожен учень може продемонструвати свої справжні можливості.

Технології не дають перевагу, а прибирають перешкоди

Окремий блок був присвячений цифровим технологіям та оцінюванню знань. Доповідачі звернули увагу на те, що традиційні форми перевірки знань нерідко оцінюють не самі знання, а здатність швидко читати, писати від руки або витримувати високий темп роботи. Саме тому використання цифрових інструментів не слід розглядати як особливу пільгу. Тому технології на кшталт:

• перетворення тексту на мовлення;

• голосового введення тексту;

• програм прогнозування слів;

• цифрових клавіатур;

• спеціалізованих інструментів доступності

не роблять завдання легшими. Вони лише усувають другорядні труднощі та дозволяють оцінити те, що справді має значення. Особливо важливим є принцип того, що технологія не повинна з’являтися вперше під час іспиту. Якщо учень використовує певний інструмент щодня у навчанні, він повинен мати можливість користуватися ним і під час оцінювання.

Нові асистивні технології

Під час конференції були представлені й нові технічні рішення для підтримки комунікації. Серед них, наприклад, система ToFFEE – безконтактний сенсор, який реагує на рух людини без необхідності фізичного натискання кнопок. Такі пристрої особливо корисні для людей із тяжкими руховими порушеннями, оскільки можуть активуватися навіть мінімальними рухами руки, голови чи обличчя.

Також було презентовано новий AAC-застосунок Symboloud, створений для Android-пристроїв. Розробники наголошують на його доступності, простоті використання та орієнтації на реальні потреби користувачів. Важливим аспектом проєкту стало прагнення зробити AAC не лише функціональною, а й фінансово доступною для сімей.

Інклюзія починається зі спостереження

Ще одним важливим напрямом конференції став підхід, заснований на взаєминах та уважному спостереженні за людиною. Фахівці підкреслювали, що комунікація починається не з технологій, а зі здатності дорослих помічати сигнали дитини, слухати її та реагувати на них. Особливо це стосується дітей, які мають складні комунікативні потреби.

Важливо спочатку не навчати їх говорити нашою мовою. Спочатку ми маємо навчитися розуміти їхню: як дитина показує зацікавленість, як демонструє незгоду, що приносить їй задоволення, а що викликає дискомфорт. Лише зрозумівши її спосіб спілкування, ми можемо починати будувати місток до більш складної комунікації.

У таких випадках важливо не поспішати з висновками та не робити припущень про те, що дитина розуміє або хоче сказати. Натомість необхідно створювати умови для спільного дослідження світу, уважного спостереження та розвитку взаємодії. У центрі такого підходу знаходиться не пристрій, методика чи діагноз, а сама людина, її інтереси, потреби та право бути почутою.

Ірина Сергієнко зауважує:

“Те саме стосується навчання та поведінки. На конференції наводили приклад дівчинки, яка щоразу влаштовувала істерику, коли отримувала завдання з математики. Вчителька не почала карати її чи вимагати більшої дисципліни. Натомість вона змінила умови. Дітям пояснили: якщо вони одразу починають працювати, частину прикладів можна не виконувати. Коли дівчинка побачила, що швидкий початок роботи дає їй реальну перевагу, її поведінка почала змінюватися. Цей приклад показує дуже важливу річ: часто проблема полягає не в дитині, а в тому, що ми ще не знайшли правильну мотивацію або не зрозуміли, як вона мислить. Саме тому спостереження, уважність і пошук індивідуальних рішень залишаються найважливішими інструментами будь-якого фахівця”.

Представляємо Вам новий випуск електронного журналу “Аутизм сьогодні” за травень 2026 року.

На його сторінках на Вас чекає велике інтервʼю засновниці МГО “Дитина з майбутнім” та консула “Аутизм Європа” Інною Сергієнко щодо її основних вражень та висновків, які у неї сформувалися за результатами роботи щорічної Генеральної асамблеї “Аутизм Європа” та під час спілкування з європейськими колегами. Детальніше – у номері!

Також представляємо Вашій увазі інтервʼю директорки МГО “Дитина з майбутнім”, яка розказала про наукову конференцію R2D2, присвячену дослідженням з нейробіології, генетики, психічного здоровʼя та підтримки людей з ментальними порушеннями. Цьогоріч захід зібрав дослідників з різних країн, які презентували результати своєї роботи. Про що йшлося – дізнавайтеся у випуску!

Окрім того, на Вас чекають і результати унікального партнерства МГО “Дитина з майбутнім” з брендом barefoot-взуття NUGAIA, завдяки якому понад 150 українських дітей та молоді з аутизмом отримають підтримку та емоційне розвантаження.

Приємного читання!

Слава Україні!

У межах Школи директорка дитячого садка для дітей з особливостями розвитку «Дитина з майбутнім» Наталія Стручек представила доповідь «Корекційні втручання як необхідна сходинка до успішної інклюзії». Під час виступу йшлося про важливість індивідуальної оцінки дитини, формування навичок функціональної комунікації, саморегуляції, адаптації до середовища та поетапного входження в освітній простір. Окрему увагу було приділено тому, що успішна інклюзія потребує підготовки, командної роботи батьків і фахівців та системи підтримки, яка враховує реальні потреби дитини.

Важливою частиною Школи стало продовження започаткованої минулого року практики запрошення представників аутичної спільноти. Так, сьогодні виступила доросла аутистка Анна Дерюга з доповіддю «Патологічне уникання вимог при РАС. Історія терміну, симптоми, причини та способи роботи на власному досвіді».

Окрім того, на Школі були представлені й нові теми, зокрема питання нейровідмінності та судово-медичної експертизи. Це відносно нова сфера досліджень, яка набуває у світі дедалі більшого значення через недосконалість судових систем та їхню орієнтацію переважно на нейротипових осіб.

Підсумовуючи роботу Школи, співорганізатор, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, президент Асоціації дитячих психіатрів України Ігор Марценковський зазначив:

«На жаль, війна досить серйозно вплинула на дитячу психіатрію, зокрема на доступність психіатричної допомоги. Дуже суттєво скоротилася кількість фахівців, які працюють у цій сфері. Водночас прийшли нові люди, нові спеціалісти, повернулися й ті, хто тривалий час не практикував. Дехто з них приніс із собою старі ідеї, уявлення та підходи. Тому, можливо, найважливішим нашим завданням сьогодні є саме освіта фахівців та обмін досвідом. І Школа з питань аутизму частково виконує цю місію. Найголовніше, що вона зберігає традицію живого професійного спілкування, яке під час таких заходів є не менш важливим, ніж формальне заслуховування доповідей в онлайн-форматі.

Дякую всім учасникам, усім, хто знайшов сили та час приїхати до Черкас, а також тим, хто долучився до роботи Школи онлайн».

Французький посібник Neurodiversity in the Workplace пропонує практичні рекомендації для роботодавців, які прагнуть зробити свої компанії більш інклюзивними та водночас підвищити ефективність бізнесу. Автори розглядають нейрорізноманіття не як соціальну проблему чи благодійну ініціативу, а як один із найважливіших ресурсів сучасної економіки.

Нейрорізноманіття як джерело інновацій

Основна ідея посібника дуже проста: люди думають по-різному, і саме ця різноманітність способів мислення є рушієм розвитку. У багатьох компаніях десятиліттями формувалися команди з подібним досвідом, освітою та стилем роботи. Такі колективи можуть працювати ефективно, але часто схильні шукати однакові рішення та повторювати звичні підходи.

Нейровідмінні люди нерідко пропонують інший погляд на проблему. Вони можуть помічати закономірності, які вислизають від уваги більшості, ставити несподівані запитання або знаходити рішення, які не вписуються у звичні рамки. Саме тому автори наголошують: інновації народжуються не з одноманітності, а з відмінності. Дослідження та практика компаній демонструють, що нейровідмінні працівники часто показують сильні сторони в таких сферах:

• Аналітичне мислення та логіка

Багато людей з аутизмом або іншими нейророзвитковими особливостями мають виражену схильність до логічного аналізу. Вони добре працюють із великими масивами інформації, здатні швидко знаходити закономірності, виявляти помилки у складних системах та будувати причинно-наслідкові зв’язки. Саме тому серед них багато успішних програмістів, інженерів, тестувальників, аналітиків даних та науковців.

• Увага до деталей

Те, що для інших може здатися дрібницею або ж відразу невидимою деталлю, для нейровідмінної людини часто стає очевидним. Вони можуть помічати неточності в документах, помилки у коді, відхилення у виробничих процесах або невідповідності в даних. У деяких професіях така уважність є не просто перевагою, а критично важливою компетенцією.

• Глибока експертиза

Нерідко нейровідмінні люди мають так звані спеціальні інтереси, яким присвячують значну частину свого часу. Це дозволяє накопичувати величезний обсяг знань у конкретній галузі та досягати рівня експертизи, який важко отримати за стандартного підходу до навчання.

• Надійність та послідовність

Часто такі працівники демонструють високу відповідальність, пунктуальність та відданість своїм обов’язкам. Вони можуть особливо ретельно дотримуватися правил, процедур і стандартів якості.

• Креативність та нестандартний погляд

Попри поширені стереотипи, нейровідмінність не обмежується лише технічними талантами. Багато людей мають яскраво виражені творчі здібності, пропонують оригінальні підходи до вирішення проблем, створюють нові продукти або вдосконалюють існуючі процеси.

Чому компанії не бачать ці таланти та здібності

Попри очевидні переваги, рівень безробіття серед нейровідмінних людей залишається значно вищим за середній. Причина полягає не у відсутності компетенцій, а в тому, що більшість процесів рекрутингу спочатку були створені для оцінювання соціальної поведінки, а не професійних навичок.

Типова співбесіда часто перевіряє, наскільки впевнено кандидат підтримує розмову, чи легко встановлює контакт, чи вміє швидко реагувати на несподівані запитання. Однак жодна з цих характеристик не гарантує високої професійної ефективності. Адже людина може бути чудовим фахівцем, але провалити співбесіду через хвилювання, буквальне сприйняття запитань або труднощі з невербальною комунікацією. Саме тому автори посібника пропонують не шукати “ідеального кандидата”, а переглянути самі правила відбору.

Як зробити рекрутинг справді інклюзивним

Нейроінклюзивний рекрутинг починається задовго до першої співбесіди. Кандидат повинен отримати чітку інформацію про весь процес відбору: скільки буде етапів, хто братиме участь у зустрічах, скільки часу вони триватимуть, як дістатися до офісу, як виглядатиме процедура оцінювання. Для багатьох нейровідмінних людей передбачуваність значно знижує рівень тривоги та дозволяє зосередитися на демонстрації своїх навичок.

Автори також рекомендують прямо повідомляти кандидатів, що перенесення співбесіди не стане проблемою. Багато нейровідмінних людей схильні надмірно хвилюватися через порушення домовленостей або запізнення, навіть якщо обставини від них не залежать.

Ще одна важлива рекомендація полягає у виборі зручного способу комунікації. Не всі комфортно почуваються під час телефонних дзвінків. Для багатьох людей з особливостями розвитку набагато простіше спілкуватися через електронну пошту або повідомлення.

Переосмислення співбесіди

Особливу увагу в посібнику приділено співбесідам. Рекрутерам рекомендують відмовлятися від імпровізації та використовувати структуровані інтерв’ю з однаковими запитаннями для всіх кандидатів. Це дозволяє оцінювати людей за об’єктивними критеріями, а не за загальним враженням.

Корисною практикою є надсилання частини запитань заздалегідь. Такий підхід не дає переваги кандидату, а лише дозволяє краще продемонструвати реальний рівень знань.

Окремо наголошується на можливості письмових співбесід. Для багатьох нейровідмінних людей письмова комунікація є комфортнішою та точнішою, ніж усна. У такому форматі людина може краще структурувати свої думки та повніше продемонструвати компетентність.

Автори також застерігають від групових співбесід. Вони часто вимагають високого рівня соціальної адаптації та можуть створювати додатковий стрес, який ніяк не пов’язаний із професійними здібностями кандидата.

Не оцінювати людину за першими хвилинами знайомства

Одна з найцікавіших частин документа присвячена боротьбі з когнітивними упередженнями. Рекрутерів попереджають, що нейровідмінна людина може:

• уникати світської розмови та переходити одразу до справи;
• довго обдумувати відповідь;
• відповідати надто детально;
• не дивитися співрозмовнику в очі;
• говорити монотонно;
• використовувати формальну або незвичну лексику.

Усе це може створювати хибне враження про некомпетентність, байдужість або відсутність мотивації. Насправді ж такі особливості часто не мають жодного стосунку до професійної ефективності.

Тести замість суб’єктивних вражень

Посібник рекомендує максимально зміщувати акцент із вражень на практичну перевірку навичок. Кандидатам можна пропонувати:

• виконання реального робочого завдання;
• створення тестового проєкту;
• симуляцію професійної ситуації;
• коротке оплачуване стажування;
• пробний день на робочому місці.

Такі інструменти дозволяють оцінити саме те, що людина буде робити після працевлаштування, а не те, що вона сказала на співбесіді.

Перші дні на роботі: адаптація має значення

Навіть успішний найм не гарантує успішної інтеграції. Тому компаніям рекомендується ще до приходу нового працівника підготувати робоче середовище та команду. Колегам варто пояснити принципи нейрорізноманіття, розвіяти поширені міфи та відповісти на запитання. Це допомагає уникнути непорозумінь і створити атмосферу прийняття. Водночас наголошується, що розкриття діагнозу завжди залишається особистим вибором працівника.

Робоче середовище, у якому можна працювати

Для багатьох нейровідмінних людей сенсорне навантаження є серйозним фактором стресу. Тому роботодавцям рекомендується:

• мінімізувати шум;
• використовувати комфортне освітлення;
• створювати тихі зони для відпочинку;
• уникати зайвих відволікаючих чинників.

Важливо розуміти, що людина може носити навушники із шумозаглушенням, уникати рукостискань або негативно реагувати на сильні запахи не через грубість чи відсутність командного духу, а через підвищену сенсорну чутливість.

Роль наставника та Job Coach

Однією з ключових рекомендацій є використання наставництва. Новому працівнику варто призначати людину, яка допоможе розібратися з внутрішніми правилами, відповість на запитання та стане джерелом підтримки в період адаптації.

У складніших випадках може залучатися Job Coach – це спеціально навчений фахівець, який допомагає і працівнику, і роботодавцю вибудувати ефективну взаємодію. Він сприяє вирішенню труднощів, пов’язаних із комунікацією, організацією роботи або адаптацією до нових умов.

Підтримка кар’єрного розвитку

Після працевлаштування підтримка не повинна припинятися. Автори рекомендують регулярно проводити зустрічі з працівником, надавати чесний та зрозумілий зворотний зв’язок, допомагати формулювати цілі розвитку та уникати невизначеності.

Особливу увагу варто приділяти кар’єрному зростанню. Нейровідмінні працівники можуть бути успішними керівниками, наставниками та експертами. Для цього їм потрібні такі самі можливості розвитку, як і всім іншим співробітникам.

Висновки

Головний висновок посібника полягає в тому, що нейроінклюзія не є благодійністю чи соціальним проєктом. Це інвестиція в людський потенціал. А самі компанії, які переглядають процеси найму, адаптації та розвитку персоналу, отримують доступ до величезного резерву талантів, який роками залишався недооціненим. Разом із цим вони отримують нові ідеї, нестандартні рішення, вищу продуктивність та конкурентну перевагу.

У світі, де інновації дедалі більше визначають успіх бізнесу, нейрорізноманіття стає не викликом, а одним із найцінніших ресурсів майбутнього.

Результати опитування демонструють однозначну позицію батьків: родини дітей з РАС сприймають літній відпочинок не як розвагу, а як необхідний інструмент для мінімального відновлення емоційного стану не тільки дитини, а й всієї сімʼї. Річ у тім, що батьки дітей з особливостями розвитку і так перебувають у постійному стресі через стан своєї дитини та одвічний пошук непростих рішень, а роки війни, на жаль, потроюють ці зусилля і, відповідно, безмірно виснажують. Тому якщо для батьків нейротипових дітей мають значення кількість атракціонів чи, скажімо, зірочки готелю, то для батьків “особливих” дітей пріоритети зовсім інші. Які саме?

1. Фінансова доступність (62%). Найдорожчий табір чи курорт ніколи не був для батьків дітей з ментальними порушеннями головною метою, але й бюджетні варіанти відпочинку сьогодні для родин, на жаль, часто недоступні. 
2.   Безпека і стабільність (58%). Родинам, які роками живуть у шумі повітряних тривог та прильотів ракет, понад усе хочеться хоча б тимчасово побути у безпечному просторі без вибухів та страху за життя. 
3.   Звична рутина (53%). Через те, що для дітей з РАС рутина – це атрибут спокою та рівноваги, родини часто обирають простір, де можна відпочити без руйнування звичного способу життя. Йдеться про вибір вже знайомого середовища, близькість до дому, знайомі обличчя тощо. Тож вибір, наприклад, країни для відпочинку часто залежить від того, наскільки родині вдається зберегти звичну рутину. Адже більшість дітей досить добре переносить саму дорогу, а найбільші труднощі виникають в процесі адаптації на новому місці. З цієї причини 32% опитаних не бачать великої різниці у відпочинку в Україні і за кордоном. 
4.   Сенсорно-дружнє середовище (46%). Для багатьох дітей з РАС надмірний шум, великі скупчення людей, гучна музика чи хаотичне середовище можуть звести нанівець усі позитивні ефекти відпочинку. Саме тому майже половина батьків звертає увагу на рівень сенсорного навантаження.
5.   Толерантність та прийняття (39%). І тут йдеться не лише про організацію комфортного середовища для дитини з аутизмом, а й про батьків, які прагнуть відпочивати у просторі, де не потрібно весь час виправдовуватись за стан їхньої дитини, пояснювати її особливості, просити когось не засуджувати тощо. 

Водночас деякі з цих пріоритетів слугують й основними викликами для батьків, через які організувати комфортний та якісний відпочинок вдається далеко не завжди. Тож ТОП-5 “червоних прапорців”:

1.   Висока вартість послуг, які пропонують українські та зарубіжні оператори. 56% респондентів зауважили, що саме відсутність коштів робить відпочинок для їхніх родин недоступним. 
2.   Повітряні тривоги та страх за життя. Для 56% опитаних саме цей фактор є ключовим під час вибору місця відпочинку. 
3.   Низький рівень толерантності оточуючих. Для 51% опитаних це найболючіший фактор, який не дозволяє відпочивати в умовах осуду чи роздратування з боку тимчасових сусідів.  
4.   Відсутність сенсорно-дружнього середовища та фахівців. 34% українців скаржаться на те, що на період відпочинку з їхніми дітьми немає кому і де займатися. 
5.   Відсутність адаптованих програм та закладів. Попри те, що про інклюзію ми чуємо майже не щодня, 31% наших респондентів підкреслює, що в Україні (як і за кордоном) відповідних послуг немає і у родин відсутній будь-який вибір.  

Таким чином, для родин дітей з аутизмом та іншими ментальними особливостями якісний відпочинок – це спокій, передбачуваність, прийняття та можливість хоча б ненадовго вийти з режиму постійного стресу, який став частиною життя українських родин під час війни. 

Проте ми маємо підкреслити важливу деталь, на яку ні державні установи, ні приватні туроператори, ні ми як суспільство часто не звертають уваги, а вона – чи не найважливіша. 

Коли ми говоримо про організацію літнього відпочинку, найчастіше йдеться про дітей. Але коли ми говоримо про родину, яка виховує “особливу” дитину, потрібно звертати увагу і на батьків! Виснажених, втомлених, роками несучих на плечах всі труднощі і проблеми, які під час літнього “відпочинку” дітей нікуди не зникають, а навіть більше – подвоюються, бо цей самий відпочинок потрібно організувати і весь час слідкувати за дитиною. І результати нашого експрес-опитування чітко це демонструють: 40% респондентів зазначають, що відпочинок їх виснажує… 

Ми переконані, що результати цього опитування можуть слугувати своєрідним дороговказом для операторів, які вже працюють у сфері інклюзивного відпочинку, а також для тих, хто лише планує розвивати такі послуги в Україні. Саме тому ми звернулися до досвіду європейських країн, де подібні послуги існують вже багато років і часто враховують потреби не лише дітей, а й усієї родини. Що вони роблять?

У багатьох країнах ЄС (наприклад, Велика Британія, Ірландія, Німеччина, Нідерланди) працюють програми Respite Care або Short Breaks, коли дитина залишається під наглядом фахівців на кілька днів або тиждень, а батьки можуть поїхати у відпустку самі. Деякі організації прямо фінансують або організовують такі перепочинки для батьків, оскільки новітні міжнародні дослідження підтверджують, що ризик вигорання серед батьків дітей з особливими потребами значно вищий, ніж у загальній популяції. 

В Ірландії наразі високою популярністю та довірою користується Ballyhass ASD Adventure Camp – пригодницький табір для дітей з РАС з дуже високим рівнем підтримки, включаючи співвідношення 1:1 між інструктором і дитиною для тих, кому це потрібно. Або ж, наприклад, хорватський Summer Camps for Children with Autism – програма Європейського корпусу соліданості, де діти з аутизмом відпочивають разом з волонтерами та однолітками в інклюзивному середовищі. У Швейцарії одним з найвідоміших на сьогодні є International Summer Camp for Disabled Young People – міжнародний табір для молоді з різними формами інвалідності, включно з інтелектуальними порушеннями, який щороку збирає сотні учасників з багатьох країн світу. А от у Португалії можна відпочити всією родиною у спеціалізованому Centre Algarve для сімей, де є дитина чи дорослий з особливими потребами. А у Великій Британії органи місцевого самоврядування організовують літні SEND-програми для дітей з додатковими освітніми потребами та інвалідністю. До таких програм входять активності для дітей з аутизмом, РДУГ, сенсорними особливостями та іншими нейророзвитковими відмінностями. У британській системі підтримки літні програми розглядаються як частина соціалізації та стабільності для дітей під час канікул, коли звичний шкільний режим змінюється. Саме тому місцева влада дедалі частіше створює окремі адаптовані формати відпочинку та дозвілля для всієї родини.

Таким чином, попри брак фінансування багатьох соціальних програм через спрямованість бюджетів в оборонну промисловість, європейські держави чітко усвідомлюють важливість розвитку сфери відпочинку для родин, які виховують дітей з особливостями розвитку, і продовжують їх підтримувати. 

Україна також рухається у цьому напрямку, хоча й не так швидко, як би хотілося. І навіть попри війну та непередбачуваність завтрашнього дня, зʼявляються локації, які позиціонують себе як інклюзивні простори для літнього відпочинку дітей з особливостями розвитку та їхніх родин. Ось деякі з них, хто (принаймні) позиціонує себе таким чином у публічному просторі.

Громадська організація «Відчуй» спільно з UGB ЕКО БАНК КРАЇНИ влітку 2026 року проводить інклюзивний табір «Відчуй Літо» на Закарпатті. Захід орієнтований на підлітків, які потребують підтримки та емоційного відновлення, зокрема на тих, хто має нейровідмінності. Програма поєднує екологічну тематику з турботою про емоційний стан і стосунки. Табір позиціонує себе як середовище, де підлітки можуть бути собою і формувати тривалі соціальні зв’язки. 

Також про себе заявляє у медійному просторі і інклюзивний літній табір «Космотабір». Він приймає дітей та підлітків з інвалідністю і складними порушеннями розвитку, серед яких – ДЦП, аутизм, складні порушення зору та паліативний статус. Базова локація – «Новопечерська школа» в Києві. Пілотні кемпи відбудуться в Кременчуці та Коломиї. Це щорічна ініціатива ГО «Бачити серцем», яка інтегрує дітей зі складними діагнозами у середовище однолітків. 

Окрім безпосередньо інклюзивних таборів, в публічному просторі є багато інформації про можливості доєднатися до таборів та дитячих програм з психологічної реабілітації, що надзвичайно корисно та потрібно для зниження рівня стресу та емоційного напруження під час війни. 

Підкреслимо, що ми, звісно, не несемо відповідальності за якість послуг у вищевказаних локаціях (та й їх насправді набагато більше), проте щиро бажаємо розвитку всім ініціативам, які забезпечують якісний відпочинок для дітей з особливостями розвитку та їхніх родин. 

Особливістю цьогорічного заходу стане розгляд питань нейровідмінності та судово-медичної експертизи. Це відносно новий напрям для українського професійного середовища, який набуває дедалі більшого значення у світі. Попри обмежену кількість досліджень, тема вже пов’язана з реальними правовими прецедентами та питаннями оцінки відповідальності, свідчень, захисту прав і доступу до правосуддя для людей з нейророзвитковими особливостями.

Програма триденної Школи з аутизму за участі українських та міжнародних фахівців включає наступні напрямки:

• Діагностика та терапія РАС у дітей та дорослих;
• Нові виклики та підходи до терапії та реабілітації в людей з РАС в умовах війни;
• Коморбiднi психічні та неврологічні розлади при РАС, дiaгностика та терапевтичні стратегії;
• Епілепсія при РАС, первазивнi розлади при епiлепсiї;
• Нейропсихофармакологія розладів нейророзвитку;
• Психосоцiaльнi та освiтнi втручання при РАС, що спираються на принципи наукової доказовостi;
• Неповнолітні з розладами аутичного спектра та РДУГ, як суб’єкти судово-психіатричної експертизи;
• Питання підтримки та захисту родин з розладами загального розвитку.

Як і зазвичай, формат роботи школи включатиме офлайн (м.Черкаси, готель “Україна”) та онлайн-участь Доступ до матеріалів Школи триватиме 1 місяць, а після закінчення учасники зможуть отримати сертифікат з балами БПР  – 13,5 або 1,5 кредиту ЄКТС. 

Детальніше про умови участі та програму роботи Школи дізнавайтесь за посиланням. 

Віртуальна реальність і «серйозні ігри»

Одним із найперспективніших напрямів є використання віртуальної реальності та так званих «серйозних ігор» (serious games). Це моделювання реальних життєвих ситуацій, таких як:

• поїздка автобусом;
• покупки в магазині;
• проходження співбесіди;
• вирішення конфлікту з колегою. 

Подібні моделі реальних ситуацій у безпечному та контрольованому середовищі дозволяють людям з аутизмом тренувати навички без тиску та тривоги, які часто супроводжують повсякденне життя.

Помилки тут не мають негативних наслідків: темп навчання можна адаптувати під конкретну людину, а вправи повторювати необмежену кількість разів. Такий підхід особливо ефективний для підлітків і молодих дорослих, які нерідко залишаються поза увагою традиційних програм підтримки, що переважно орієнтовані на раннє дитинство.

Яскравим прикладом того, як наукові розробки перетворюються на корисні рішення, є діяльність Фонду Бруно Кесслера (FBK) у Тренто.

У рамках проєкту XR4A (Extended Reality for Autism) у співпраці з кооперативом Albero Blu було створено середовище віртуальної реальності у форматі серйозної гри. Воно призначене для розвитку соціальних навичок у нейрорізноманітних дітей через моделювання повсякденних життєвих ситуацій.

Позитивні результати цього проєкту стали підставою для створення компанії MEEVA, яка працює над перетворенням розробки на повноцінний інструмент цифрової терапії. Нещодавно FBK також очолив європейський проєкт GameOn, який фінансується програмою Erasmus+ та об’єднує партнерів із Латвії, Іспанії та Сербії. Проєкт досліджує, як цифрові ігри, включно зі спеціально адаптованими комерційними відеоіграми, можуть сприяти:

• розвитку самостійності;
• покращенню добробуту;
• підвищенню якості життя молодих людей з аутизмом.

Особливістю проєкту є безпосередня участь самих аутичних людей у процесі розробки. Крім того, усі матеріали та ресурси публікуються у відкритому доступі, щоб їх могли використовувати в інших країнах Європи.

Найважливіший виклик: не технології, а культура

Попри швидкий розвиток цифрових рішень, головний виклик залишається не технологічним, а культурним. Надто часто технології для людей з інвалідністю створюються без участі тих, хто буде ними користуватися. Підхід спільного проєктування, коли кінцеві користувачі беруть активну участь у розробці продукту, досі залишається радше винятком, ніж правилом. Саме тому найефективнішими виявляються ті рішення, які:

• відповідають реальним потребам людей;
• використовують зрозумілу та доступну мову;
• мають інтерфейси, створені з урахуванням потреб користувачів.

Інвестуючи в інклюзивні технології, суспільство інвестує не лише в інновації, а й у справедливіше майбутнє, де нейрорізноманіття розглядається не як проблему, яку потрібно виправляти, а як цінний ресурс, який варто підтримувати та розвивати. 

Джерело: https://trentinosalutedigitale.com/en/blog/tecnologia-e-autismo-nuovi-strumenti-per-una-vita-piu-autonoma/?utm_source=chatgpt.com

 У ньому проаналізували відповіді 1709 людей з ЄС та Великої Британії – аутичних людей, батьків, опікунів і представників аутистичних організацій.

Освіта та робота

Найчастіше учасники дослідження говорили про труднощі з освітою та працевлаштуванням. Люди описували перевантаження у навчальному середовищі, нестачу адаптації та складнощі з пошуком роботи навіть за наявності професійних навичок. Окремо учасники звертали увагу на проблему підтримки після завершення школи, коли рівень доступної допомоги різко зменшується.

Суспільне ставлення та психічне здоров’я

Серед аутичних людей з офіційним діагнозом одними з найгостріших тем стали дискримінація, булінг і постійне нерозуміння з боку суспільства. Багато учасників також говорили про виснаження через необхідність постійно приховувати або «маскувати» свої особливості у навчанні, роботі та спілкуванні.

Нестача сервісів підтримки

Батьки дітей з РАС часто згадували труднощі після отримання діагнозу, нестачу інформації та нерівний доступ до сервісів підтримки у різних країнах Європи. У дослідженні підкреслюється, що проблема фінансування безпосередньо впливає на доступність допомоги, підтриманого проживання та спеціалізованих програм для аутичних людей.

Автори дослідження зазначають: «Освіта, суспільне розуміння аутизму, працевлаштування та державне фінансування сервісів залишаються головними сферами, в яких аутичні люди в Європі очікують змін».

Джерело:

 https://link.springer.com/article/10.1186/s13229-026-00706-3