Цьогорічні герої – неймовірно щирі і талановиті дівчатка та хлопці – вже неодноразово брали участь у різних проєктах МГО “Дитина з майбутнім”. Вони ділилися історіями свого життя, успіхами, труднощами та викликами, яких додала в їхні долі клята війна. Мова йде про:

• “Звичайне щастя – незвичайні рецепти” 2022 року, в рамках якого родини розповіли свої надихаючі історії, а ми створили незвичайний календар з фото та словами кожного учасника;  
• “Видимі і незламні. Історії про життя і виклики українських дітей з аутизмом під час війни” 2025 року, які були опубліковані в українських ЗМІ та надихнули тисячі родин, які виховують дітей з аутизмом, ніколи не здаватися. 

Сьогодні ми знову поруч із цими підлітками, вже трохи дорослішими, але такими ж чесними у своїх думках. Ми щиро дякуємо нашим героям, які згодилися відкрито поділитися своїми думками, та їхнім батькам за любов, турботу і часом непереборну силу духу на шляху підтримки своїх дітей. Ми сподіваємося, що завдяки таким маленьким проєктам наш світ поступово стає більш відкритим до великого різноманіття. 

Сьогодні, 2 квітня, Інна Сергієнко стала гостею у проєкті Максима Бровченка “ІНТЕРСВІТ”. Цей проєкт покликаний поєднати нейротиповий і аутичний світи та допомогти суспільству подивитись на звичайні речі під незвичним кутом.

Засновниця МГО “Дитина з майбутнім” та консул “Аутизм Європа” у відеоінтервʼю Космо-Максу розказала багато цікавих речей: як зʼявилась сама ідея займатися та адвокатувати сферу аутизму в Україні, з чого почалася діяльність, з якими труднощами МГО стикалася на початку і зараз, чому аутизм – це не страшно, якщо разом рідтримувати один одного.

Тож запрошуємо до перегляду відеоінтервʼю за посиланням на Фейсбук і закликаємо ділитись інформацією про аутизм не лише сьогодні, а щоденно!

Сьогодні, 2 квітня, увесь світ і наша Україна відзначають Всесвітній день поширення інформації про аутизм. Ми робимо це ось вже 15 років поспіль, але й щодня разом з вами відкриваємо для себе щось нове: життя не стоїть на місці. 

Наші діти народжуються, підростають, входять у доросле життя… На кожному з цих етапів перед батьками і фахівцями постають нові виклики та задачі, від успішного подолання яких залежить наступний етап життя наших дітей. У кожної родини на цьому шляху щоразу з’являються нові й різні люди, інструменти, технології тощо. І ми разом з командою та партнерами з цікавістю спостерігаємо, як щороку природно розширюється коло інтересів української аутичної спільноти, на очах перетворюючись на широкий і розмаїтий спектр. Як і сам аутизм. 

Вчора зателефонував мій син Міша, який навчається в університеті на нейробіолога, і запитав, чи реально в Україні запровадити практику ВИШів Великобританії, коли нейровідмінні студенти мають право переглядати лекції у записі? «Звичайно», – без вагань відповіла я, бо знаю, що в розвиненій цифровій Україні, де багато людей на державних посадах щиро вболівають за наших особливих дітей, це справді можливо. Ми з вами доводили це не раз і будемо це робити й надалі.

Подивіться на Максима Бровченка, талантами якого ми опікуємося і чия діяльність обʼєднує сотні і сотні нейровідмінних і нейротипових людей. Подивіться на інших наших дітей, які фонтанують неймовірними ідеями і надихають на це інших. Це чудове нове покоління, яке йде нам на зміну, а наше завдання – створити умови для їх життя, росту і успіхів. 

Сьогодні я хочу звернутися до вас з проханням вірити у свої сили і силу своїх родин та співвітчизників, у жодному разі й ніколи не опускати руки та не мовчати. Говоріть, спілкуйтеся, пишіть і комунікуйте! Лише так, день за днем, як би важко не було, ми разом зробимо майбутнє наших дітей у всіх сенсах кращим. 

А до українського суспільства я звертаюся з теплом і надією: не проходьте повз. Не соромтеся запитати «як допомогти?» Не бійтеся «іншого». Бо аутизм – це не хвороба, яку треба «виправити». Це особливість, яку треба зрозуміти та прийняти. Розкажіть колезі, сусідові, вчителеві про аутизм. Підтримайте місцеву школу, щоб вона стала інклюзивною. Допоможіть фонду, центру чи просто одній родині — чашкою кави, добрим словом, готовністю почути. Кожна ваша дія — це внесок у майбутнє України. 

Друзі, підтримуймо один одного!

З повагою, щиро,

Інна Сергієнко, засновниця МГО «Дитина з майбутнім», консул «Аутизм Європа» в Україні, мама дитини з аутизмом

З чого все почалося

А почалося все з затвердження Генеральною Асамблеєю ООН резолюції 62/139 , ухваленої 18 грудня 2007 року, яка визначила 2 квітня щорічною датою відзначення, починаючи з 2008 року, і закликала держави, інституції ООН, громадянське суспільство та приватний сектор проводити заходи, які підвищують обізнаність про аутизм. 

У самій резолюції день одразу вписано в ширшу рамку прав людини, з посиланням, зокрема, на Конвенцію про права дитини та Конвенцію про права осіб з інвалідністю. Пізніше цю логіку підсилила й Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). У 2014 році Всесвітня асамблея охорони здоров’я ухвалила резолюцію WHA67.8  про аутизм, у якій прямо йдеться про необхідність зменшувати стигму, розвивати системи підтримки і просувати знання про аутизм не лише через символічні акції, а й через реальні послуги та міжсекторальну співпрацю на рівні держав. 

Але з 2008 року цей день дуже змінився. Насамперед мовою, тоном та суттю розмови. Якщо раніше у центрі було просте “поширення інформації” та банальна “видимість людей з аутизмом”, то сьогодні дедалі частіше йдеться про права, гідність, участь, підтримку й про те, щоб аутичні люди були не об’єктом кампаній, а їхніми повноцінними голосами. Зокрема, це демонструють останні кампанії ООН:

• у 2021 році йшлося про включення на ринку праці після пандемії; 
• у 2022 році про інклюзивну якісну освіту; 
• у 2023 році про переосмислення наративу і внесок аутичних людей вдома, на роботі, у мистецтві та політиці; 
• у 2024 році про шлях “від виживання до процвітання”; 
• у 2025 році про нейрорізноманітність і Цілі сталого розвитку;
• на 2026 рік ООН винесла тему “Autism and Humanity – Every Life Has Value”. 

Таку тенденцію підтримує і ВООЗ, яка у своїх матеріалах і документах описує аутизм не лише мовою медицини та статистики, а через права, доступність, участь і якість життя. ВООЗ також підкреслює, що у 2021 році у світі приблизно 1 з 127 людей мав аутизм, але для багатьох країн дані досі неповні, а оцінки сильно різняться залежно від методології та доступу до діагностики. Також існує багато країн, де взагалі немає статистики аутизму, зокрема, в Іспанії, що робить офіційні дані ВООЗ “дещо неточними”. 

Як відзначають 2 квітня у світі

Щодо відзначення Міжнародного дня поширення інформації про аутизм, то єдиного сценарію у світі немає. У когось це офіційні державні звернення. У когось – міські акції, просвітницькі лекції, сімейні події або забіги. В деяких країнах можуть бути парламентські дискусії, кампанії в соцмережах і підсвічені будівлі, які на один вечір стають синіми. До речі, саме ця синя ілюмінація стала одним із найвідоміших міжнародних символів дня, особливо завдяки кампанії Light It Up Blue. Серед об’єктів, які долучалися до неї в різні роки, були, зокрема, Бурдж-Халіфа, Empire State Building, Саграда Фамілія та Сіднейський оперний театр. 

Канада

У Канаді 2 квітня має не лише символічний, а й законодавчо закріплений статус: у країні діє World Autism Awareness Day Act, який визначає цю дату як World Autism Awareness Day по всій Канаді. Паралельно урядові структури використовують цей день для публічних звернень і просування більш інклюзивної риторики. Наприклад, у заяві міністра охорони здоров’я Канади за 2024 рік йшлося не лише про обізнаність, а й про цінність аутичних перспектив для шкіл, робочих місць і громад. 

США

У США 2 квітня теж звучить на рівні держави. Так, Білий дім у 2025 році опублікував президентську прокламацію до World Autism Awareness Day, де йшлося про раннє виявлення, підтримку аутичних людей і їхніх родин, а також про необхідність ширшого суспільного розуміння. Цьогоріч, наприклад,  організації Autism Society of Wisconsin та Autism United of Wisconsin анонсували акцію в Капітолії штату Вісконсін 2 квітня, в якій братимуть участь аутичні спікери та обговорюватимуть політику у сфері інклюзії.

Латинська Америка

У Латинській Америці локальні акції підтримуються державними ЗМІ. У Мексиці урядові сторінки прямо пояснюють, що день був встановлений ООН у 2007 році для поширення інформації про аутизм. В Аргентині державні ресурси подають 2 квітня як день інформування суспільства і побудови більш інклюзивного суспільства, зокрема, у 2025 році в країні висвітлювали всі локальні події й активності. У Бразилії державні інформаційні ресурси у 2025 році вже пов’язували 2 квітня з темою нейрорізноманітності та Цілями сталого розвитку ООН. 

Європа

У Європі 2 квітня часто поєднує публічну видимість із правозахисною адвокацією. “Аутизм Європа” щороку проводить загальноєвропейські кампанії разом зі своїми членськими організаціями, а теми цих кампаній дуже показові. Якщо у 2013 році меседж звучав як “Autism. More common than you think”, то наступні роки вже з’являються “Stop discrimination”, “Respect, Acceptance, Inclusion”, “A happy journey through life”, “Building an inclusive society for autistic people” і “Not Invisible”. 

Європейські організації 2026 року започаткували нову тенденцію – розширення часових меж 2 квітня у часі. Це повʼязано з тим, що одного дня навіть для найгучнішої інформаційної кампанії недостатньо. Потрібно доносити і розповсюджувати інформацію про аутизм щоденно у різних форматах, адже сучасні тенденції діагностування і збільшення випадків аутизму у загальній популяції свідчать про те, що аутистів набагато більше, ніж ми собі можемо уявити. Саме тому “Аутизм Європа” оголошує не про день, а про місяць розповсюдження інформації про аутизм. Інші країни також демонструють цю тенденцію і переходять на “місячник аутизму”, наголошуючи на необхідності довготривалих інформаційних кампаній. 

Великобританія

Велика Британія розширює часові межі 2 квітня до тижня. Зокрема, Організація Autism Berkshire проводить події в Reading Museum та Музеї сільського життя в рамках Тижня прийняття аутизму, включаючи прогулянки для дорослих, видачу карток Autism Alert Card та інші корисні активності. 

Австралія

Австралія цього року взагалі демонструє максимально сильні зміни як по часу, так і в розумінні цієї дати. Організація Aspect з 2021 року маркує 2 квітня не як World Autism Awareness Day, а як World Autism Understanding Day. А у 2026 році ця логіка виросла вже у World Autism Understanding Month. Представники організації наголошують на тому, що просто “знати, що аутизм існує”, замало. Натомість потрібне практичне розуміння, сформоване через аутичні перспективи, досвід і повсякденну реальність. 

Україна

В Україні 2 квітня зазвичай проходить як мозаїка різних ініціатив. Якщо державні органи здебільшого обмежуються формальними заявами, то локальні активності самих батьків дітей з аутизмом, громадських організацій, фахівців, педагогів чи представників аутичної спільноти дуже яскраві.  У великих містах часто підсвічують будівлі синім, проводять відкриті лекції, уроки в школах, флешмоби, інформаційні кампанії в соцмережах. Міністерство охорони здоров’я та освітні установи публікують базову інформацію про аутизм, намагаючись розвінчувати міфи. 

Але найважливіше відбувається не на рівні символів, а в спробах пояснити, як виглядає життя аутичної людини щодня. І за це велика подяка саме українським ГО, які тримають на своїх плечах просвіту і підтримку родин. Наприклад, МГО “Дитина з майбутнім” до 2 квітня традиційно готує інформаційні кампанії, публікації історій сімей, заходи для батьків і спеціалістів. У різні роки це були конференції, вебінари про раннє втручання, інклюзію, поведінкові труднощі, а також матеріали про реальні потреби дітей і дорослих з аутизмом в Україні. Цього року МГО також розширила часові рамки кампанії до 2 квітня до місяця, в рамках якого поширюватиме інформацію про нагальні проблеми аутистів, про роботу громадських організацій, міжнародну підтримку, історії родин, які виховують дітей з аутизмом, думки та мрії самих аутистів тощо. 

Також український контекст додав ще один важливий шар: 2 квітня стає днем, коли говорять не лише про аутизм, а й про вразливість і силу родин у кризі, зокрема, у війні:  як діти з сенсорними труднощами переживають повітряні тривоги, як родини адаптуються до відключень світла, як організації забезпечують базові речі. Загалом, українські громадські організації використовують цю дату не як “день синього кольору”, а як привід говорити про системні проблеми: відсутність послуг, перевантаження батьків, нестачу фахівців і необхідність змін у політиках.

Критика та незручні питання 

Попри залученість всього світу до відзначення різноманітними активностями 2 квітня, навколо цього дня давно точаться серйозні дискусії. 

1. Найперша дискусія стосується самої мови і тональності. Для багатьох аутичних самоадвокатів “awareness” (обізнаність) вже замало, а інколи й проблемно, бо це слово легко зводиться до поверхневої кампанії: одягни щось синє, зроби пост, підсвіти фасад і розходимося кожен по своїх справах. Натомість ASAN, одна з найвідоміших організацій аутичної самоадвокації, прямо говорить про потребу переходу до “acceptance”, тобто прийняття, і наголошує: acceptance is an action (прийняття – це дії). Тобто, справжнє прийняття починається не з хештегів, а зі змін у школі, роботі, медицині, сервісах і правилах взаємодії. 
2. Друга лінія критики стосується того, хто говорить від імені спільноти. За останні роки дедалі голосніше звучить позиція, що кампанії про аутизм мають не лише розповідати про аутичних людей, а й бути створеними і тісно співпрацювати разом з ними. Це видно і в підходах ООН, де в останні роки акцент посилився на участі самих аутичних людей у дискусіях та публічних подіях. 
3. Третя дискусія точиться навколо символів і великих організацій. Зокрема, Autism Speaks тривалий час була однією з найвпливовіших сил у глобальній публічній розмові про аутизм і популяризувала синю символіку та масштабні кампанії. Але водночас саме ця організація стала об’єктом жорсткої критики з боку частини самої аутичної спільноти. Один із найвідоміших прикладів — відео “I Am Autism” 2009 року, де аутизм подається як страшна загроза, яка відбирає дітей у батьків. Сама організація згодом назвала великою помилкою у своїй історії й офіційно попросила пробачення за неї, зазначивши, що вона не відображає нинішню позицію Autism Speaks. 
4. Є й окрема суперечка про символ пазла. Зокрема, міжнародне дослідження прямо зазначає, що пазл став розповсюдженим символом аутизму, але водночас викликає дебати між тими, хто його підтримує, і тими, хто вважає його носієм негативних асоціацій. Для частини людей пазл натякає на “загадку”, “неповноту” або потребу “розгадати” аутичну людину. Саме тому в багатьох самоадвокаційних і спільнотних просторах його дедалі частіше замінюють іншими символами, зокрема знаком нескінченності, який асоціюють із нейрорізноманіттям. 

Таким чином, сьогодні 2 квітня дедалі менше схожий на якийсь глобальний флешмоб. Цей день радше став дзеркалом того, як різні країни розуміють інклюзію. Десь ще домінує стара модель: пояснити, що таке аутизм, і попросити суспільство бути добрішим. А десь уже звучать інші запитання: чи є в школі адаптації, чи доступна діагностика, чи чують аутичних дорослих, чи не перетворюється кампанія на красиву декорацію без реальних змін. 

“Говори!” — це громадська організація, яка працює задля розвитку й популяризації безбар’єрного суспільства. Вона забезпечує доступ до світових цифрових інструментів і технологій людям з інвалідністю, розладами аутистичного спектра та розладами комунікації в Україні. Мобільний застосунок працює як рішення для альтернативної комунікації, коли вербальна комунікація неможлива, а також для розвитку мовлення.

“Ми розробляли застосунок для американського ринку, але зрозуміли, що хочемо допомогти людям, які не можуть говорити, і в Україні, тож розробили українську версію, якою можуть користуватися всі. Наша мета — дати людям голос, щоб вони не почувалися людьми з порушеннями”, — говорить Ольга.

Українським застосунком можна користуватися з раннього віку. У ньому є 50 тисяч карток, які можна доповнювати власними зображеннями і які можуть озвучувати рідні. Застосунок допомагає розуміти потреби невербальних людей.

“Ми постійно вдосконалюємо продукт, збираємо відгуки, проводимо випробування в сім’ях, щоб зрозуміти, кому цей застосунок підходить найбільше. Наша мета — дати немовним людям інструмент і допомогти їм соціалізуватися”, — розповідає Ольга.

Як працює застосунок?

Людина, яка не може говорити, має змогу скласти речення за допомогою зображення на екрані. Також застосунок можна використовувати як месенджер. 

“Батьки можуть формувати коло спілкування дитини в застосунку, додавати сюди вчителів чи друзів. Якщо натиснути на зображення, його озвучить генератор мовлення. Голос можна замінити, наприклад, голосом мами, щоб дитина краще сприймала та засвоювала матеріал”, — каже Ольга.

Який вплив на користувачів?

“Застосунок покращує суспільну залученість, родинне спілкування та автономію людей з порушеннями комунікації. Також він сприяє суспільній обізнаності щодо викликів комунікаційних порушень, а для батьків відкриває нові виховні та освітні можливості”. Ольга розповідає, що вже понад 20 сімей скористалися застосунком та мають позитивні відгуки. 

“Є дівчинка, якій 6 років, і вона не може говорити. Її жестова мова ще не досконала, а за допомогою TippyTalk вона змогла описати свій день у дитячому садочку, сказати, що хоче з’їсти.  Один хлопчик, коли повертався додому разом з батьками, зумів розказати їм, що він злий, бо голодний і втомився”.

Також застосунок допомагає людям з аутизмом, які не можуть повною мірою висловити свої емоції.

“Під час обстрілів Львова 17-річний Тарас написав братові “Я тебе люблю”, а вчительці відправив повідомлення “Мені страшно”. Батьки радіють найменшим успіхам сина та хвалять його. Мама ставить Тарасові питання, а тато допомагає давати відповіді. Часто хлопець уже самостійно може впоратися”. Дорослі, які мають захворювання чи отримали травми, також можуть користуватися застосунком.

“Юрій був волонтером, унаслідок травми втратив здатність говорити, та за допомогою проєкту йому вдається поступово заново розмовляти”. Юрій користується близько місяця. І чим більше проговорює слово чи фразу, тим легше йому потім це сказати.

TippyTalk доступний у Play Market та в Apple Store. Також розробники хочуть впровадити TippyTalk в освітньому процесі, для шкіл чи садочків, де навчаються діти з порушеннями мовлення.

Найсильнішим фактором, через який люди опиняються в інституціях, це гроші. 58,5% респондентів вказують на недостатній розмір державної допомоги та пільг. Ще 35,6% говорять про неможливість працювати і отримувати достатній дохід. У такій ситуації інтернат починає сприйматися не як крайній варіант, а як спосіб виживання — місце, де гарантовано є базові речі: їжа, дах і мінімальний догляд.

Друга важлива причина — самотність і відсутність родини. Цей фактор назвали 32,2% опитаних. Особливо це відчутно на сході України, де показник зростає до 41,5%, що відображає вплив війни, втрат і розірваних соціальних зв’язків. У таких умовах інтернат стає відповіддю не лише на медичні чи побутові потреби, а й на дефіцит людської підтримки.

Водночас українці добре розуміють, що альтернатива існує. 69,2% опитаних погоджуються, що люди з психосоціальною та інтелектуальною інвалідністю мають жити в громадах, а не в інтернатах. Але ця підтримка поки що більш ціннісна, ніж практична. Адже 17,2% вказують на недоступність інфраструктури (пандуси, транспорт, доступ до інформації), а 23,4% — на ситуації, коли родичі не можуть або не хочуть забезпечити догляд.

Ще один важливий нюанс: відповідальність. 64,3% українців вважають, що саме сім’я має забезпечити підтримку, щоб людина не потрапила в інтернат. Водночас 62,2% покладають цю роль і на державу. Громади та організації значно рідше розглядаються як ключові гравці – 16,9% і 12,5% відповідно. Це пояснює, чому фактор самотності так сильно впливає: коли підтримка залишається приватною справою сім’ї, будь-який її збій перетворюється на ризик інституціоналізації.

Це дослідження показує дуже чесну картину: Україна стоїть між двома моделями — старою і новою. Люди вже готові до змін на рівні цінностей, але реальність ще тримається на нестачі ресурсів і послуг. І головне питання сьогодні — не чи потрібна деінституціоналізація, а чи встигне система створити умови, за яких ці 69,2% підтримки стануть не просто думкою, а реальною практикою життя.

Детальніше з результатами опитування можна ознайомитись у pdf. форматі за посиланням.

Подібні дослідження громадської думки у цій сфері ще є, на жаль, досить дефіцитними в нашій державі, тому викликають особливий інтерес в Україні і ЄС, змушуючи владу і суспільство прислухатися до думки аутичної спільноти, змінювати і змінюватись.

Опитування проходить в онлайн-форматі і ви можете взяти в ньому участь коли завгодно – з 30 березня по 20 квітня.

Структура цьогорічного опитування (як і минулорічна) складається з трьох категорій громадян України, які після широкомасштабного вторгнення рф:

• не покидали Україну;
• були вимушені покинути Україну і вже повернулися;
• були вимушені покинути Україну й досі перебувають за кордоном.

Проходити опитування треба лише у тій категорії, до якої ви себе відносите.

Анкета для тих, хто не покидав Україну

Анкета для тих, хто вимушено покинув і вже повернувся в Україну

Анкета для тих, хто вимушено покинув і досі перебуває за кордоном

В цілому, такий підхід дозволяє не лише отримати різнобічні і структуровані дані, а й порівняти їх з показниками минулих періодів у динаміці, виділяючи тенденції й тренди, які нереально помітити без подібних математичних операцій.

Дорогі друзі! Ваша думка важлива, а ваш голос впливає. Закликаємо вас приєднатися до опитування і розповісти про це друзям! Чим більше буде учасників опитування, тим впливовіше звучатиме Ваш голос у владних кабінетах, у нашому розмаїтому суспільстві і ще більш розмаїтому світі!

Наперед вдячні за вашу активну громадську позицію!

А з результатами опитувань МГО “Дитина з майбутнім” минулих років можна ознайомитись за посиланням.

“Чому важливо розповідати про людей з аутизмом? Я і досі стикаюся з людьми, які не розуміють, коли бачать мій стім. Він безпечний для оточуючих, але здається трохи дивним, тож дехто й досі говорить: “Не підходь до нього, він хворий, заразишся”. Тоді я відповідаю, що в мене аутизм і ним неможливо заразитись. Дехто слухає і цікавиться, а дехто лякається, бо ще й досі в суспільстві існує багато стереотипів. Іноді я дійсно потребую підтримки, але найбільш я потребую розуміння”, – зазначив Максим. 

За участь у конференції і вагомий внесок у розвиток інклюзивного діалогу, активну громадську позицію та практичні кейси, що допомагають руйнувати барʼєри в освіті та суспільстві Максим отримав Подяку від Рівненського інституту. 

А ми безмежно гордимося кожним новим кроком нашого неймовірного підопічного з тимчасово окупованого Бердянська і публікуємо його доповідь без змін. 

“Бажаю здоровʼя! Мене звуть Макс. Мені 14 років і я людина з аутизмом. 

Сьогодні розповім про себе та соціум. 

За тим, що я зараз можу бути  причетним до суспільства, стоять роки колосальної роботи спеціалістів та підтримки. 

Я не завжди був таким, хто може розповідати про  свої проблеми чи досягнення, особливо публічно, як от зараз та і соціум не дуже-то й розумів мою «дивну» поведінку. 

Не так давно будь-який звук, гучніший за спокійну монотонну розмову, викликав у мене страшний біль. 

Я падав на коліна, сильно затискав вуха і від болю кричав. 

Те саме було й зі світлом. 

Мої надчутливі очі сприймають штучне світло та мерехтіння деяких ламп дуже болісно. 

Уявіть, що Ви бачите миготіння ліхтарю, від якого не можете втекти. 

За деякий час починає нудити, плюс різні запахи, хтось торкається, треба щось виконувати. 

Я постійно стімив, розхитуючись та роблячи «крильця», але ніхто мене не розумів. 

Так звучало моє дошкільне дитинство. Я кричав та плакав. Лише на вулиці почувався краще та чекав, коли буду вдома. 

Однолітки сміялись та дражнили. Це робило ще більш боляче. 

Мама звернулась до психіатра, де зʼясувалось, що я в спектрі аутизму. 

В школі стало легше, бо вчителька мене зрозуміла та підтримувала і до того ж я навчився захищатись від світла та звуків. Всі знали про мій стім і його важливість для мене, тому не чіпали. 

В другому класі в мене зʼявився наставник Білл Пітерс. Він доросла людина в спектрі аутизму і за майже 2 роки він допоміг мені навчитись спілкуватись з однолітками. 

Спочатку було дуже важко і мені і друзям, бо часто я виглядав дивним через стім, але згодом вже ніхто його не помічав, а новеньким друзі і самі розповідали про аутизм краще за мене. Життя налагоджувалось. 

Та почалася повномасштабна війна, моє місто окупували і ми з мамою виїхали до Запоріжжя, друзі розʼїхались і я знов опинився сам  в новому місті, без наставника, підтримки та допомоги серед незнайомих людей. 

Мене рятувало лише малювання і я почав продавати свої картини, щоб допомогти ЗСУ. 

Вже в Запоріжжі я дописав свою першу книжку «Планета А», яку розпочав писати ще в 2 класі.  В мене знов зʼявилась підтримка психологів і зʼявилось багато друзів онлайн. Я рано навчився писати за допомогою гаджетів, тому  в кінці другого класу в мене вже було сторінка на Фейсбук, де я викладав свої малюнки та писав думки. 

Півроку тому я написав про свої відчуття та сприйняття і отримав багато відгуків. Так зʼявилась ідея розповідати суспільству про себе та свій аутизм”.

Ось деякі ключові тези, які звучали сьогодні на заході:

• Перехід від вузького до комплексного підходу. Якщо раніше фокус уваги був зосереджений на окремій сенсорній проблемі, то сьогодні акцент зміщується на цілісне бачення: враховується вплив сенсорних особливостей на все життя дитини, роботу нервової системи та інтеграцію сигналів у мозку. Такий перехід важливий для того, аби допомагати дитині бути ефективною у суспільстві, а не просто окремо вирішувати сенсорну проблему.
• Сенсорний профіль як основа допомоги у світлі сучасних наукових досліджень. Наукові дослідження показують, що якісна допомога дитині з ООП має базуватися на індивідуальних показниках «дефіцитів» або «гіперчутливостей» та потребах. Без цієї основи сенсорні проблеми завжди заважатимуть розвитку та соціальній адаптації дитини.
• Переосмислення “проблемної поведінки”. Поведінка дитини не завжди є власне поведінковим питанням. Часто це реакція на сенсорні перевантаження або труднощі комунікації, тому підходи до корекції мають бути відповідними.
• Практика через кейси та емпатійний досвід. Учасники аналізували реальні кейси та шукали рішення в межах нового підходу, а також взяли участь у вправі «Відчуй себе аутистом» за методикою Стівена Шора, щоб краще зрозуміти досвід дітей.

Учасниками заходу стало понад 60 осіб – шкільних педагогів, представників ІРЦ та інших фахівців у сфері освітніх послуг дітям з ООП. Всі отримали відповідні іменні сертифікати від МГО «Дитина з майбутнім» та Міжнародної академії аутизму.

Алла Шовтюк, директорка другого ІРЦ у м. Житомир підкреслила: 

«Семінар викликав великий інтерес у багатьох фахівців, які працюють з дітками з особливими освітніми потребами. Було дуже багато практичних кейсів і порад від відомого тренера. Всі в захваті та чекають на наступну зустріч. Разом ми сила».

Загалом захід відвідало понад 60 осіб – шкільних педагогів, представників ІРЦ та інших фахівці у сфері освітніх послуг дітям з ООП. За словами деяких з них, семінар пройшов дуже жваво, час від часу переходячи в режим дискусії, обміну досвідом та контактними даними. Найбільше людей цікавили практичні питання та розбір кейсів, тому цій активності було присвячено незаплановано багато часу.  

Інна Сергієнко: 

«Чудова аудиторія! Дуже приємно бачити, що люди, які потребують знань, попри війну і труднощі, продовжують вчитися й рухатися вперед. З Житомиром ми вже багато років співпрацюємо і я щиро дякую пані Аллі Шовтюк за організацію таких важливих заходів, а всім учасникам – за жагу до нових знань. Ми домовилися посилити нашу співпрацю і провести серію лекцій, адаптованих до шкіл, адже продовження навчання і об’єднання зусиль сьогодні особливо важливі. Такі заходи вкрай важливі для всіх українців. МГО “Дитина з майбутнім” завжди були і є відкритою до співпраці. Для цього ми й існуємо. Ще раз дякую».

Представляємо Вам новий випуск електронного журналу “Аутизм сьогодні” за лютий 2026 року. 

На його сторінках на Вас чекає аналітичний матеріал щодо вживання термінів у сфері аутизму. Адже одна частина людей стверджує, що визначення «аутист» є образливим, інша – категорично з цим не погоджується, а ще частина просто губиться в розмаїтті термінів, обираючи роль стороннього спостерігача. У цьому питанні все просто і складно водночас, але як саме – дізнавайтеся у номері!

У випуску на Вас чекає зворушлива історія одного з перших випускників дитсадка для дітей з особливостями розвитку “Дитина з майбутнім” Тимура з Києва, яка вкотре доводить просту істину – чим раніше розпочати роботу з дитиною з РАС, тим кращі перспективи. 

Також на сторінках нового випуску “Аутизм сьогодні” є посилання на наш новий інформаційний проєкт “Аутизм і цифрові технології”, адже без «цифри» вже ніяк і з кожним днем її роль невпинно зростає, хочемо ми цього чи ні. Детальніше – читайте у випуску!

Приємного читання!

Слава Україні!